Голова Львівського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Степан Трохимчук. Фото ЗІК
Українці як нація відвічних хліборобів трударів дуже чутлива до різних соціальних кривд і утисків, ненавидить трутнів і пройдисвітів, особливо різних п’явок, які жирують за рахунок чужої праці. Але колгоспно-кагебістська система перетворила частину українців у патерналістів-совків, державних утриманців, які сумують за дешевою ковбасою і водкою, воліють тяжко не трудитися і мати нагоду щось вкрасти. Та дикий олігархічний капіталізм нашого покрою розлютив більшість наших громадян, особливо вражає жирування магнатів і жадібних нуворишів скоробагатьків, які ще не досягли хоча б мінімуму буржуазної культури і цивілізованих стосунків між господарями і найманими робітниками. Рівень соціальної нерівності є мірилом міцності держави та її інститутів, розквіту демократії, суспільної гармонії, благополуччя всіх верств населення.
Якщо у державі доходи багатих і бідних різняться у сотні або й тисячі разів, то наступає революційна ситуація, коли низи не можуть вже далі терпіти несправедливого розподілу національного пирога, а верхи нездатні подолати свою ненажерливість. Така ситуація панує у нашій державі вже багато років, з часу її виникнення завдяки оманливій, просто бандитській політиці Леоніда Кучми. На це накладається ще й національна несправедливість, бо значна частина цих великих п’явок належить до деяких агресивних нацменшин, вороже налаштованих до українства.
Більшість заможних і суперзаможних представників нової верстви отримали багатство не в результаті важкої праці декількох поколінь, а використали свою владу, силу і нахабство. Чимало крові пролили найбільш агресивні та злочинні особи, які у тіні від суспільства конфіскували підприємства і кошти у незахищених кооператорів, початкуючих нагромаджувачів матеріальних і фінансових надбань, поховавши їх у лісосмугах і в байраках.
Буржуа у першому поколінні не відзначаються високою культурою, мораллю чи доброчинністю. Нажиті так швидко і підло капітали засліплюють їм очі, сприяють появі чванства, тяги до розкішного життя, зневаги до тих простолюдинів, завдяки малооплачуваній праці яких вони досягли успіхів. Тому у великих містах і їх околицях виростають чисельні палаци і справжні Версалі, які охороняються приватними арміями. У домашніх сейфах вони тримають мільйони іноземної верхівки, одягатися чи відпочити і смачно поїсти літають власними лайнерами у найбільш престижні місця і курорти. А творці цих багатств животіють на зарплати чи пенсії у декілька тисяч гривень, позбавлені здорової їжі і медичної допомоги. Скільки тисяч сімей могли б нормально жити, якби кошти, за які Рінат Ахметов купив найдорожчу віллу в Лондоні за 200 мільйонів фунтів стерлінгів, попали у їх кишені, бо це їх піт і кров?
У нашій державі найбільш заможними є не представники бізнесу, а політики, депутати, міністри, губернатори, прокурори, судді, митники, податківці, кити тіньової економіки.
Це дійсно якийсь антисвіт, соціальна аномалія, виклик здоровому глузду. Вони акумулюють значну частину національного багатства, не приклавши значних зусиль. Справжні велетні награбованого, різні Коломойські та Бойки і їм подібні, вивели крадені у нас десятки мільярдів доларів в офшори, придбавши на них розкішні готелі, підприємства, будинки, акції успішних фірм. А творці цього багатства гинуть від голоду і хворіб, проклинають свою українську владу, яка намагалася їх від цього горя звільнити!
Вихід один: слід олігархічну систему економіки і влади зусиллям всього об’єднаного українства прискорено переробити на народний капіталізм типу шведського, який є зразком так омріяного трудівниками минулого соціалізм. Але без підняття рівня освіти і національної свідомості, культури і націоналістичного світогляду зробити не вдасться. Потрібна наша національна єдність, попрощатися з нав’язаною нам різними колоніальними зайдами думкою, що всі нації, крім українців, мають право бути націоналістами і мати свою власну державу! Для гармонізації відносин між усіма суспільними верствами має бути справедливий розподіл всього національного прибутку. Заробітні плати і пенсії можуть різнитися не більше ніж у 8-10 разів, а під час воєнного лихоліття не може бути й мови про захмарні премії та надбавки! Справедливість – це основна місія держави і цього ми маємо добиватися!
Степан Трохимчук, професор, голова ЛОВ ВОВ