Україна і Польща: складний 2017-й. Що далі?

Замість уникнути політики, справа, здається, дійшла до її найвищого рівня. Президент України Петро Порошенко ініціював проведення надзвичайного засідання Консультаційного Комітету Президентів України та Польщі. Це відбулось “Задля зміцнення стратегічного партнерства між Україною та Республікою Польща, та щоб уникнути подальшої ескалації напруги”.

Очевидно, такий крок зумовлений тим, що ще до кінця цього року польський президент повинен відвідати Україну з офіційним візитом, який було проанонсовано давно, але чіткої дати так і не озвучено. Якщо оцінити нинішню ситуацію, і якщо нічого не зміниться, зустрічатись обом очільникам доведеться у дуже складних умовах. За останніх півроку відбулась низка переговорів на рівні інститутів національної пам’яті та міністерств культури обох країн, які завершувались гучними публічними заявами, що ніяк не сприяли порозумінню та примиренню.

Основним каменем спотикання є питання узаконення та захисту українських пам’ятників у Польщі і польських – в Україні. Більшість з них були встановлені ще у 1990-х роках без низки погоджень, з ініціативи здебільшого громадських діячів чи організацій. За інформацією Українського інституту національної пам’яті, у Польщі їх приблизно 20-30. Натомість на території України неузаконених пам’ятників та меморіалів загиблим полякам є більш як сотня. Можливість потрактувати чимало пам’ятників як незаконні, а також чітка політична позиція Польщі, яка на рівні Сейму торік визнала «українських націоналістів» винними у геноциді на Волині 1943 року, фактично стали вирішальними у загостренні проблем.

26 квітня на цвинтарі у селі Грушовичі польські радикали за підтримки місцевої влади знищили пам’ятник воякам УПА. Основне пояснення: пам’ятник був встановлений без дозволів. Це не перший знищений український пам’ятник на території Польщі за останні роки. Врешті як і на території України були випадки плюндрування польських меморіалів, з тією різницею, що останні максимально швидко відновлювали за сприяння місцевої влади. Власне Грушовичі стали певним рубежем у дискусії про існуючі та майбутні пам’ятники і меморіали на території Польщі й України. Після цього, навесні 2017 року, Український інститут національної пам’яті (УІНП) призупинив дослідження та ексгумацію польських поховань на території України до вирішення питання про узаконення «чужих» поховань та меморіалів на території обох країн. І саме цей крок особливо не сподобався полякам.

“Ми пропонували полякам легалізувати пам’ятники та меморіали за принципом “всі на всі”, щоб не занурюватися в історію кожного окремо. Разом з цим ми пропонували за замовчуванням державам ними опікуватись. Однак польська сторона не приймає цю пропозицію, а наполягає на розгляді кожного монумента окремо. Ми вважаємо, що всі місця пам’яті варті пошанування”, – прокоментувала ситуацію заступниця голови українського Інституту національної пам’яті Аліна Шпак.

Після того, як наші сусіди не змогли домовитись на рівні інститутів нацпам’яті, у жовтні були спроби “протиснути” рішення та розблокувати пошуки через міністерство культури. На пропозицію польських колег вирішувати питання на рівні урядів, український міністр культури Євген Нищук відповів про необхідність продовжити дискусії на рівні фахових інституцій, а не урядовців.

І якщо зазвичай у схожих випадках “розрядити” ситуацію мали би дипломати, то в українсько-польському конфлікті вийшло навпаки. Дещо дивним виявився минулотижневий візит до Львова глави МЗС Польщі Вітольда Ващиковського, який приїхав у супроводі чималої свити журналістів. Офіційна мета візиту нібито спілкування з поляками, консулами та місцевою владою. Однак вже у Львові польський дипломат влаштував демарш. Прийшовши до Національного меморіалу “Тюрма на Лонцького”, міністр… розвернувся на вході.

“Сьогодні забракло відваги, честі і гідності міністру закордонних справ Польщі Вітольду Ващиковському переступити поріг Національного музею “Тюрма на Лонцького” та вшанувати пам’ять загиблих, репресованих, переслідуваних у цій в’язниці українців, поляків, євреїв, словаків, чехів і інших. Міністр запитав, чи Польща окупувала Західну Україну у 1918 році. Я відповів, що так, такий факт у нашій історії був. Він різко розвернувся з порога і сказав усім: “Йдемо”. Думаю, це був зумисний політичний крок”, – прокоментував 4studio директор музею Руслан Забілий.

Останні кілька днів, після цього візиту, польсько-українські стосунки схожі на безперервний пінг-понг з заяв посадовців та політиків найвищого рангу. Попри те, що одній державі прийнято не втручатись у справи іншої, польський президент дозволив собі заявити, що чекає від української влади звільнення усіх нібито антипольсько налаштованих високих посадовців. Йшлося, очевидно, передусім про директора Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича та його заступників. В офіційній відповіді українського МЗС йдеться про те, що таких осіб в українській владі немає.

“Хотілося б наголосити, що в проєвропейській політиці української влади немає політиків, які мали б антипольські настрої. Україна – це стратегічний партнер Польщі, і цей принцип лежить в основі нашої політики щодо Польщі та польського народу. Ми налаштовані на конструктив, і ми не маємо наміру застосовувати політичну логіку до історичних подій між двома країнами”, – сказала речниця Міністерства закордонних справ України Мар’яна Беца.

Однак реакцією саме на цю заяву і стала ініціатива проведення надзвичайного засідання Консультаційного Комітету Президентів України та Польщі.

Однак принципову свою позицію перед засіданням Польща, здається, вже дала зрозуміти.

“Ми ніколи не погодимося поставити знак рівності між УПА і Армією Крайовою, а це ми часом чуємо від окремих українських співрозмовників” – сказав Вітольд Ващиковський.

До слова, складнощів під час переговорів на найвищому рівні може додати відгомін торішніх рішень польських політиків і їхнє цьогорічне продовження. 8 листопада до польського Сейму повернувся законопроект, автором якого є, зокрема, малочисельна права партія Кукіз’15 про заборону пропагування “бандеризму” над Віслою. Про це інформує prostir.pl. Документ пропонує ввести покарання у вигляді штрафу або позбавлення волі терміном до 3-ох років за вислів на зразок “польські табори смерті”, а також запровадити кримінальну відповідальність за заперечення “геноциду реалізованого українськими націоналістами на Волині і Східній Галичині”. Документ з’явився у 2016 році як продовження Постанови 22 липня, якою польський сейм назвав «геноцидом» події на Волині 1943-1945 років і встановив на 11 липня день пам’яті жертв цього “геноциду”.

На додаток до цього, погіршити ситуацію може ініціатива Польщі про запровадження списків нев’їзних українців, яку озвучив глава МЗС. До них мають увійти ті, “хто блокує ексгумацію польських жертв в Україні”. Деякі ЗМІ припускають, що перший у списку вже згаданий Володимир В’ятрович. Однак, навіть якщо йдеться про когось із заступників голови Інституту нацпам’яті, виникає багато питань про бажання діалогу з польської сторони. Адже вести його без можливості бути фізично присутніми, погодьтеся, важко.

А найгірше, що українське питання, здається, може стати просто розмінною монетою напередодні можливого переформатування польського уряду. Ймовірно, саме з цим пов’язана особлива активність польського міністра закордонних справ, під яким, подейкують, хитається крісло. Натомість українська тема може додати йому політичних балів в очах виборців і політичної ваги.

Коментарі