Незаїжджені “Острови” шукайте у Львові

І справа навіть не в тому, що свою експозицію “Острови” він приправив філософськими роздумами-поясненнями,  бо ж не кожен “потягне”  самозаглиблення та осягання. “Оточені потоками часу острови людських життів. То відкриті вітру сумнівів, то покриті снігом забутих надій, або прикрашені слідами коханих, що босоніж пробігли по сонцем побіленій гальці. У непрозорій глибині часу пропливають рибинами спогади. Невловимі, на межі сприйняття, та живі, виразно ясні, наближаються до самого краю сітківки ока. Острови людських життів…”.

А в тому, що, як охарактеризувала його директорка “Зеленої канапи”  Олеся Домарадзька, він зумів створити несподівані, незаїжджені пейзажі, суттєво доклавшись до творення нової малярської урбаністичної лірики.

Навряд чи Всеволод Шарко, коли працював над своїми акварелями, над цим особливо замислювався. Швидше за все, – ні. А творив інтуїтивно, вкладаючи у зображення не лише власні творчі вміння, душу, а й власне бачення видимого (а десять людей одне й те ж завжди побачать по-різному), власні асоціації. Саме через те, що в його роботах не відчувається награності, штучності, вони зачіпають, проймають. І залишають по собі якийсь шлейф печалі. Можливо, через те, що та чи інша печаль у кожному людському житті – не обов’язково темна і страшна – присутня завжди.

“Печаль для мене органічна, — ділиться в кулуарах зі мною думками художник. – Можна сказати, улюблений стан, від якого часто відштовхуюся, щоби щось створити. Це аж ніяк не означає, що в моєму житті в цей час відбуваються якісь сумні речі. Але означає, що якась туга за тим, що було або вже пережив, за тим, що не трапилося або ніколи не буде, в людині завжди є. Вона часто неусвідомлена і не обов’язково яскраво виражена, але така, що непроминальна в людському єстві. Хтось може сказати, що це туга за тим станом. коли його пращури ще жили в раю, Але це вже цілком інша історія.

Син інженерів Всеволод Шарко малюванням марив від дитинства. Але його майбутнє, схоже, було визначене – довелося здобувати технічну освіту. Але, напевно, так є, що коли вже якийсь вірус у тобі сидить, він мусить дати про себе знати. І Всеволод не став своїм внутрішнім поривам опиратися. Розпочавши своє доросле життя як промисловий дизайнер, він сьогодні презентується також як живописець, ілюстратор, художник-постановник анімайційних фільмів, арт-директор,  провідний дизайнер й інше. І то доволі успішний. Для прикладу, окремі проекти, що входять у його, скажімо, дизайн-портфоліо, перемагали і ставали фіналістами міжнародних і національних конкурсів і фестивалів. Але знову ж таки внутрішньо Всеволод Шарко живе у іншій системі координат. Сухозлотицею буднів переймається не вельми.

Захопившись аквареллю 5 років тому, він став у ній таким професіоналом, що його почали запрошувати на найпрестижніші зустрічі акварелістів Європи. І скрізь – чи це Італія, чи Албанія, чи Тайвань, чи Індія, чи США, чи інші країни він мав що сказати і що показати. ЩО значить займатися справою, яку справді любиш!

“Я би говорив про нього не тільки як про талановитого аквареліста, а як про мислячого художника, – поділився думками заступник голови україхнського відділення Міжнародної асоціації акварелістів Ігор Юрченко. – Бо він не просто відображає сюжет, а його переосмислює. І виходить це в нього справді шалено цікаво – не просто візуально привабливо, а з глибокими сентенціями і чуттєво”.

Фото з архіву Зеленої канапи

Коментарі

Позначки: живопис