УГКЦ присвячує цей тиждень розповідям про трагічні події Львівського «псевдособору»

Новини 03 Березня, 2021 86

Єпископи Макарій і Нестор несуть до храму Св. Юра ікону Божої Матері, привезену з Києво-Печерської лаври. 10 березня 1946 року/Фотографії старого Львова

Відбулося насильницьке «возз’єднання» з РПЦ

8-10 березня 1946 року органи безпеки СРСР зорганізували у Львові так званий «собор» з членів Ініціативної групи, на якому дві третини учасників становили агенти НКДБ і який оголосив про скасування Берестейської унії 1596 року, розрив з Ватиканом і «возз’єднання» з Російською Православною Церквою.

Як пише «Четверта студія», про це – у публікації РІСУ.

Не визнаний ані Ватиканом, ані ув’язненими ще в 1945 році єпископами УГКЦ, ані значною частиною духовенства, Львівський псевдособор ознаменував початок насильної ліквідації, життя у підпіллі і більш ніж сорокарічної боротьби греко-католиків за відродження своєї Церкви.

Цього року виповнюється 75-та річниця цих драматичних подій. З цього приводу в УГКЦ проводитимуть різноманітні заходи. «Згадуємо дуже болючу подію в історії нашої Церкви ХХ століття: її насильницьку ліквідацію. Минає 75 років Львівського псевдособору, коли сталінський режим за допомогою зоркестрованої події задекларував, що наша Церква «самоліквідувалася». Ця історія до сьогодні має різні інтерпретації і не повністю досліджена», ‒ сказав у коментарі для Департаменту інформації Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ.

Говорячи про мету відзначень, він пояснив, що «ми згадуємо для того, щоб запобігати». «Пам’ять про жертв Львівського псевдособору – це пам’ять, яка оздоровлює і лікує. З іншого боку – це пам’ять, яка запобігає. Якщо ми забудемо про ці події, то вони мають небезпеку повторитися з будь-якою Церквою, спільнотою чи людиною, яка відважиться стати проти системи і заявити світові і людям, ким вона є насправді. Зокрема, коли йдеться про людину, яка заявить світові, що вона вірить у Бога і хоче жити відповідно до традицій і віри своїх батьків. Тому ми пам’ятаємо, щоб запобігати, більше відкрити правду і цим лікувати наші рани», ‒ зазначив Предстоятель УГКЦ.

Цього тижня відбудуться такі заходи:

3 березня о 16:00 на «Живому телебаченні» дивіться «Прямий ефір з Блаженніший Святославом». Його тема – Львівський «собор» 1946 року. Співрозмовником Глави УГКЦ буде д-р Олег Турій, директор Інституту історії Церкви УКУ.

4 березня о 10:00 розпочнеться Міжнародна наукова конференція «”Львівський собор” 1946 року: історичні обставини та сучасні оцінки». Її організовують Інститут історії Церкви та Київський центр УКУ. Прямий ефір запрошуємо дивитися на каналі «Живого ТБ» у ютубі і сторінці у фейсбуку.

5 березня об 11:00 у Національному музеї історії України в Другій світовій війні (вул. Лаврська, 27) відбудеться відкриття документальної виставки «Нічого таємного, що б не стало явним».

5 березня о 14:00 в Києві, на Контрактовій площі, відбудеться відкриття стендової експозиції «До світла Воскресіння крізь терни катакомб».

7 березня о 13:30 виставку виставки «Нічого таємного, що б не стало явним» представлять у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ (вул. Микільсько-Слобідська, 5).

Як повідомляли «Фотографії старого Львова», якщо в сучасному Львові мирно співіснують безліч християнських конфесій, то в часи атеїстичного комуністичного режиму така ситуація була недопустима. Після перетворення РПЦ на свою маріонетку радянське керівництво мало намір встановити релігійний контроль над усією територією СРСР, а тому Західну Україну та УГКЦ, що діяла в її межах, чекала трагічна доля. Апофеозом активної діяльності радянських спецслужб щодо цієї церкви став так званий Львівський Собор 1946 року, на котрому фактично було ліквідовано УГКЦ.

Починаючи від 1944 року, коли Галичина знову опиняється під радянською владою, однією з мішеней для радянських спецслужб стає Українська Греко-Католицька Церква. Очевидно, що радянське керівництво одразу розуміло, що обернути цю церкву на свою маріонетку їм не вдасться, а тому була обрана тактика помірного наступу. Початково відбувався ідеологічний наступ на УГКЦ, виражений в провокаційних статтях. Кульмінацією цього початкового наступу можна вважати публікацію статті Я.Галана «З хрестом чи з ножем?» 10 квітня 1945 року. З її тексту можна було зрозуміти, що доля вищого духовенства УГКЦ уже вирішена. І справді, вже вночі 11 квітня було заарештовано Митрополита Й.Сліпого, єпископів Н.Будку та М.Чарнецького і 20 активних священиків. Інших єпископів також було “вилучено” в короткий час. А 14 квітня була оточена Духовна Семінарія. Було заарештовано священиків-викладачів, а теологів і семінаристів призовного віку насильно мобілізовано на військову службу.

Виступ о.Дрелиха на Львівському Соборі про мотиви “возз’єднання”. 8 березня 1946 року

Після арешту митрополита та єпископів УГЦК була фактично обезголовлена, однак не знищена. Це розуміли й радянські спецслужби, а тому мали намір і далі продовжувати свою боротьбу. Розуміючи, що навіть після арешту хоч усіх священників, віряни від своєї віри добровільно не відмовляться, було розроблено план про так зване «возз’єднання» греко-католицької церкви з православною церквою. Для його втілення необхідно було створити ініціативну групу з середовища самих же греко-католицьких священників, котра повинна була, згідно з інструкцій радянського керівництва, декларативно заявити про розрив із Ватиканом і переконати уніацьке духовенство до переходу в православ’я. Уже на кінець травня – початок червня 1945 року така ініціативна група була створена в складі трьох осіб, а саме пароха Преображенської церкви Гавриїла Костельника, а також священників Михайла Мельника та Антона Пельвецького з Перемиської та Станіславівських єпархій відповідно.

Діяльність ініціативної групи тривала майже рік. Її зусиллями, в поєднанні з терором радянських спецслужб, вдалося переманити до російського православ’я близько тисячі священників, більшість з котрих змушені були здійснити свій перехід не з власної доброї волі. Проте, ще більше греко-католицьких священників було арештовано. По завершенню діяльності ініціативної групи назріла ще одна проблема. Для проведення собору необхідні єпископи, але таких серед його прихильників не було. Для виправлення цієї ситуації в лютому 1946 року делегація ініціативної групи у складі 13 священників вирушила до Києва, де православний митрополит Іоан висвятив на єпископа А.Пельвецького  та М.Мельника. Цікаво, що Г.Костельник сан єпископа так і не отримав, оскільки був одружений.

Однак, скликаний на 8-10 березня 1946 року в храмі Святого Юрія собор канонічним все одно не став, оскільки скликали його священнослужителі уже РПЦ, а не УГКЦ. Цікавий той факт, що багато учасників субору були доставлені на нього безпосередньо радянськими спецслужбами, та й сам перебіг усього дійства відбувався під їхнім пильним наглядом та контролем. Як наслідок, збережених фотографій Львівського Собору практично не має, однак є документальний кінофільм, спеціально знятий з метою пропаганди. Завдяки зусиллям дослідниці Тетяни Ємельянової, котра провела кропітку працю з цим кінодокументом, ми маємо можливість побачити кадри з перебігу славнозвісного Собору.

Президію Собору складали отці Г.Костельник, А.Пельвецький, М.Мельник; секретаріат Собору – отці Ю.Ванчицький і М.Павлосюк, яких, до речі, ніхто не обирав. Очевидці цього дійства стверджували, що хоч за офіційними підрахунками делегатів було 216, насправді ж їх було значно менше, приблизно 140. 8 березня собор одностайно прийняв рішення анулювати постанови Берестейської унії з 1596 р., відірватись від римської (папської) Церкви, повернутися до прадідівської православної віри та возз’єднатися з Всеросійською Православною Церквою в Радянському Союзі.

На другий день, 9 березня, Собор розглядав питання «канонічного оформлення» прийнятого рішення про «возз’єднання» з РПЦ. Засідання розпочалося спільною відправою літургії єпископами Макарієм, Нестором, Антонієм і Михайлом. Владика Макарій здійснив чин «приєднання до Православної Церкви» учасників Собор. Всі учасники зібрання мали підписатися під двома основними документами – зверненням до патріарха Московського і всієї Руси Алексія і телеграмою до голови Президії Верховної Ради УРСР Михайла Гречухи.

Третій день Собору – Неділя Торжества Православ’я – розпочався Архиєрейською Божественною Літургією, яку відправив митрополит Іоан у співслужінні чотирьох православних єпископів, у т. ч. Антонія Пельвецького і Михаїла Мельника. Це стало першою відкритою для сторонніх очей подією на Соборі.  На ознаменування «возз’єднання» патріарший екзарх подарував до храму Св. Юра ікону Богородиці з Києво-Печерської лаври.

Мешканці Львова дізналися про офіційну «самоліквідацію» УГКЦ тільки 10 березня. З того часу майже пів століття Українська Греко-Католицька Церква змушена була діяти у підпіллі, аж поки наприкінці 1980-х рр. не було відновлена її офіційна діяльність.

 

Коментарі

Позначки: , , , , , , , , ,