Цього дня народився митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький

Новини 29 Липня, 2020 601

Фото: Твоє місто

Шептицький заснував національний музей у Львові та Греко-католицьку богословську академію у Львові, що стала єдиним у Польщі українським вишем

Цього дня, 29 липня, народився Андрей Шептицький (світське ім’я Роман Марія Александер Шептицький; 1865–1944), визначний український церковний, громадський і політичний діяч, граф, митрополит Української греко-католицької церкви, яку він очолював майже 44 роки.

Як пише «Четверта студія» з посиланням на Укрінформ, своєю багаторічною діяльністю митрополит завдав остаточного удару москвофільству в середовищі галицького духовенства, органічно пов’язав діяльність греко-католицької церкви з українським національно-визвольним рухом першої половини ХХ ст. Він є автором учення про історичну місію української церкви у справі відновлення єдності східної та західної церков.

Крім того, Андрей Шептицький був ще й відомим меценатом: заснував національний музей у Львові, земельний банк, народну українську лікарню (на той час єдину у Львові), Греко-католицьку богословську академію у Львові (1928), що стала єдиним у Польщі українським вишем.

Був послідовним противником політичного терору. Його ще за життя називали «святцем зі Святоюрської гори». Улюбленими словами Андрея Шептицького були: «Живіть сумлінно, щодня ходіть до святого причастя, працюйте солідно у своєму покликанні й більш нічого: тим перевернете цілі держави…».

Впродовж усіх років, за будь-якої влади, митрополит Андрей Шептицький був беззаперечним духовним авторитетом як для простолюду, так і для інтелігенції. З ним мусили рахуватися представники кожної влади, що приходила до Галичини в буремній першій половині ХХ століття. Звісно, його намагалися залучити на свій бік, зробивши прибічником різних політичних доктрин – від більшовизму до нацизму, але марно: митрополит Андрей Шептицький був слугою лише Бога та своєї пастви. За незговірливість і принциповість його всіляко очорнювали, вдавалися до різного роду маніпуляцій (у цьому теж можна побачити спорідненість двох тоталітарних режимів), намагаючись видати бажане за дійсне. Нацисти публікували від імені митрополита «лояльні» листи на підтримку гітлерівської Німеччини, а «другі совєти», що змінили їх, намагалися зліпити з пастиря зловісний образ гітлерівського посіпаки. Втім, арештувати й заслати до Сибіру не наважувалися, боячись народного невдоволення, що поглибило б кризу в Західній Україні.

Відомо, що у львівському КДБ був створений цілий відділ, який займався лише тим, аби оббріхувати ім’я митрополита Андрея Шептицького.

Напередодні своєї смерті, 31 жовтня 1944 року, владика Андрей звернувся з останнім словом до найближчого оточення, передбачивши, що «наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої та буде обіймати цілий наш народ». Як відомо, радянський режим після смерті митрополита Андрея Шептицького взяв курс на повне знищення греко-католицької церкви, але знищити її, попри тотальні репресії, не вдалося й не вдасться, як би цього хтось не прагнув, адже людська віра й надія – незнищенні.