Поблизу села Банюнина
На трасі (якщо їхати зі Львова до Києва), у селі Банюнині Кам’янка-Бузького району, працює такий собі імпровізований магазин. Тут просто неба акуратно поскладані гарбузи, яблука, горіхи… Беріть, що потрібно, а гроші залишайте у… трилітровій банці. Власник магазину самообслуговування довіряє людям. Запевняє: про те, що залишає товар без нагляду, «жодного разу не пошкодував».
Як пише «Четверта студія», про роботу магазину сільськогосподарської продукції без продавця – у публікації «Високого замку».
Михайло Костюк називає себе сільгоспвиробником. «Мене запитують, чи я фермер? Фермер має зареєстроване фермерське господарство. Від держави отримує два гектари землі на кожного члена сім’ї. А я маю власні паї. Землю купував у людей. У мене приватне господарство», — пояснює.
Запитую, як народилась ідея залишати товар просто неба? Каже, випадково. Одного разу залишив весь товар на трасі, пішов додому випити чаю і… заснув. Ціни були на товарі, тож поки спав, люди почали самі все зважувати і залишати гроші. З того часу так і робить. «Живу десь за кілометр від „магазину“, — розповідає Михайло Костюк. — Приходжу лише гроші забирати та товар докладати».
«Цього року ми засадили два гектари молодого саду яблунями, — продовжує розмову пан Михайло. — Вирощуємо сливи, груші, абрикоси, персики, вишні, черешні. З кущових — порічку, смородину, лохину. Саджанці дерев та кущів продаємо по всій Україні. Маємо троянди, хризантеми, лілії. Робимо ставку на чорний та грецький горіхи. У мене є 42 гектари саду чорного горіха. Усі дерева мікуризували… білим трюфелем з італійського П’ємонту. Ці гриби вважаються одними з найдорожчих. Поки що вони допомагають рости деревам, але, сподіваємося, незабаром зможемо зібрати урожай трюфелів. Кинули на це всі сили».
Розпитую садівника про гарбузи. Ну дуже вони у нього гарні! «Вирощуємо їстівні гарбузи, але не для худоби. Такі не вигідно вирощувати. Садимо гарбузи поміж горіхами. Є декоративні гарбузи. Їх беруть для декоративного оформлення ресторанів, кав’ярень. Даємо гарбузи в оренду до Гелловіну — 3 гривні за кілограм. А після свята їх нам повертають».
На усіх гарбузах, що виставлені на продаж, є цифра. «Так контролюєте товар?» — цікавлюся. «Це ціна за штуку — від 10 до 300 грн. Вартість залежить від сорту та виду», — каже пан Михайло.
«Буває, що крадуть?» — запитую. «Довіряю людям, — відповідає Михайло Костюк. — Я не краду, сподіваюсь, інші також не будуть. Завжди треба починати з себе! Був, правда, один неприємний випадок. Я якраз під’їхав, бачу, як один священник троянди у „Тойоту Королу“ запихає. Грошей не залишив».
«Яку найменшу та найбільшу суму вторговували?» — запитую. Бо коли ми зупинилися на трасі, у банці було лише 20 грн. «Коли падає дощ, люди менше зупиняються, — каже. — Мінімально було — 500 грн, максимально — 1500 грн. Такого, щоб нічого не вторгував, не було. Завжди є рух! Та в основному у нас гуртом люди купують. Роблять замовлення (на столику можна побачити мобільний номер пана Михайла. — Авт.). Приїжджають бусами, фурами. Люди з-за кордону зупиняються, фотографуються. Раніше таких магазинів не бачили».
Коментарі
Позначки: гарбуз, гроші, магазин, Михайло Костюк, товар, траса