Майкл Щур назвав головні причини, чому не треба їхати в Славське на лижі (ВІДЕО)

Новини 11 Січня, 2022 262

Славське. Фото Майкла Щура

Сьогодні, 11 січня, Майкл Щур написав у мережі пост про те, як він їздив кататися на лижах у Славське і чому не радить іншим повторювати його помилку.

Четверта студія публікує пост журналіста у повному обсязі:

“На наступні вихідні схоже, що в Карпатах буде сніг. Якщо ви думаєте, куди б поїхати покататись на вихідні, то моя вам порада – НЕ їдьте у Славське. Не робіть мою помилку. Я там був минулого тижня. Наступний раз, коли я туди збираюся заглянути – грудень 2037-го. Ну може раніше, якщо там шось сильно зміниться. Але я не хочу, щоб там щось змінилось. Я хочу, щоб там все було так, як зараз. І щоб місцеві побачили, як однієї зими у них буде чудовий сніг, але до них ніхто не приїде. Бо те, як вони ведуть справи у Славську, людською мовою означає: «Мені п@&₴й на тебе, твою сім‘ю і ваше спільне бажання кататись! Я тут гроші заробляю!»

Далі можете не читати. Там те саме. Просто детальніше.

Ми приїхали у Славське 31-го грудня 2021-го року. Вже кілька днів була плюсова температура. І навіть падав дощ. Тому очікувань від схилів було небагато. Але сніг на схилах лежав. І ми були готові кататись навіть по сніго-багнюці.

Приїхали. Поселились. Все норм. Ну крім туалету. В найдорожчому номері унітаз стояв у куті під косою стіною (мансарда), так що пісяти стоячи можна було або нахилившись сильно назад, або вбік. Або сидячи. Але ж завтра – катання. Похрін на дрібниці!

Почати своє катання вирішили з гори Високий Верх. Там працює підйомник, який називається Захар Беркут. 14 км від Славська. З першого погляду він виглядав найкращим з найближчих.

Ми приїхали зранку. Людей мало. Ура! Ще не всі прокинулися. Шукаємо, де припаркуватися. Парковки нема. Ну тобто є. Але вона вже зайнята.

Я навіть уявив собі, коли будували цей комплекс і підрядник такий питає у власника:

– На скільки місць робити паркінг? 15-20?

А власник гордо поглянув на схил, на дорогу, у бік Львова. Вдихнув запах гір, примружив очі і таким впевненим басом спокійно каже:

– Роби двадцять два.

Отак двадцять два місця і є. Ну може 23. Навіть не впевнений чи це паркінг. Більше схоже на розширене узбіччя.

Поряд з сервісами прокату спорядження є якісь вільні місця для машин. Але на цих місцях стоять санки. Це типу замість помаранчевих конусів. Місцевий чоловік прибрав свої санки і дозволив там припаркуватися, якщо спорядження візьмемо в прокат у нього. Окей – погодились. Заходимо. Просимо дитячі черевики для сновборду 29-30-го розміру. Мужик приносить 35-й. Пропонує нам брати цей розмір, і намагається переконати, що менших не буває.

Взяли спорядження в іншому місці. Неподалік. Там знайшли і 30-й розмір, і підібрали все, що треба.

Йдемо на підйомник. Настрій – все ще чудовий. Бо зрештою 1:1. Один поганий прокат проти одного хорошого. На кожному кроці перед схилом – снігоходи. Водії снігоходів пропонують усім завезти їх на вершину за 700 грн. Але ж – для чого тоді підйомник? – питаємо ми, і сміливо йдемо далі.

Підійшли до кас підйомника «Захар Беркут». Ціна за день 900 грн. Півдня – 550грн. Ну дорогувато, як на один підйомник (десь так коштує Буковель). Але наче і траса немаленька. І кататись хочеться. Та поїхали! Взяли два скіпаси по півдня. 1100 грн. Підйомник двомісний. Їдемо вгору. Все іржаве і старе. Пластик потрісканий. Але настрій хороший. Бо зараз будемо кататись.

З підйомника краще видно схил. Як на кілька днів плюсової температури і дощів, то навіть ок. Траса довга. Місць, де сніг зовсім розтанув – майже нема. Все непогано. Доїхали нагору. Повозились з донькою та її сновбордом на вершині. А коли вона втомилась – я поїхав сам униз.

Спускаюся схилом і бачу, що по схилу вгору несуться снігоходи. По схилу, де їздять лижі і сновборди. Снігоходи везуть людей нагору по трасі. І частина траси – це вже перемелений їхніми траками сніг з глиною. Ніхто за цим не дивиться. З вас взяли штуку – все інше – ваші проблеми.

Спустився вниз по цій трасі. Все ще планую піднятись раз на вершину.

І тут я бачу біля підйомника ЧЕРГУ. Дуже багато людей. Простояв хвилин 20 в черзі. Черга не зрушила з місця. Того дня я там більше не піднявся жодного разу. І тоді я зрозумів, для чого там снігоходи. Бо дехто з черги йшов до них. Зремонтувати підйомник? Для чого? Краще вбивати трасу снігоходами.

Враження від Захара Беркута: жлоби зайняли гору і беруть гроші за вхід.

30 євро за денний скіпас. Один підйомник. Одна жалюгідна траса. Один раз спуститись! Щоб спуститись другий раз, треба простояти години три в черзі.

Для прикладу в Словаччині на гіганському курорті Ясна (Jasna) денний скіпас коштує 41-45 Євро на весь курорт. Ми там катались пару років тому. Не на один підйомник чи на трасу. А на всі. На всі 12 мільярдів трас і 800 мільйонів підйомників, які там є. І черг таких там немає.

Чи я вам пораджу поїхати на Захар Беркут? Ні. Ніколи. Не їдьте туди. Це – пам‘ятник жлобству, доїнню туристів і дискредитації ідеї гірськолижного відпочинку. Ну може ще ненависть до зими. Підйомник Захар Беркут – найгірший підйомник, де мені довелось бути.

Але це я ще не був на Тростяні.

Наступного дня ми поїхали на Тростян. Гугл нас спершу взагалі на вершину повів. Десь через 30 хв дороги повернули назад. І поїхали до підйомника. Якшо ви поселилися у Славську, то щоб добратися до підйомника на Тростян вам швидше за все треба буде брати якийсь місцевий уазік. Бо дорога – жахлива. У мене – Форестер. Постійний повний привід. Ми проїхали. Але лише до першого підйомника. Там – парковка машин на 8 (вісім!). Далі їхати не наважились. Сюрпризом для нас стало те, що на Тростяні – підйомник з одномісним кріселком. Про це десь написано? Ніде. У мене – дитина, яка вчиться кататись. Нам таке точно не підходить. Підсумок: дороги нема. вам треба наймати уазік. І ще приготуйте 900 грн за денний скіпас. Таке жлобство я бачив хіба що на Захарі Беркуті. Нуль сервісу. Нуль комфорту. Нагадую – власники Тростяну деруть 900 грн за день і використовують совкове обладнання. З вкладень – вагонка, щоб приміщення для каси збудувати. А вимагають платити за Тростян, як за нове. Совок, бездоріжжя але «Тростян резорт».

Є у Славському ше один схил – Погар. Щоб туди дійти, вам доведеться рухатись слизькими вулицями з болотом, водою, шматками криги (може це ще добре, що ми застали Славське без мінусової температури). Ви будете на цих вуличках пропускати машини, які теж їдуть в бік Погара і намагаються розминутись з іншими машинами, які вже звідти повертаються. І це все на вузьких і кручених вуличках. Проект цих вуличок хтось колись просто насцяв на снігу.

На гору Погар у Славському ми навіть не піднімались.

Збудувати дорогу? Для чого? Якщо можна купити уаізіки і возити за гроші туристів. На пішохідній частині мосту в центрі Славська – діра. Дірка в бетонному мосту. Зато навпроти дірки є новий боулінг. Бо ж люди сюди для цього приїжджають.

У Славському я був на трьох підйомниниках – Захар Беркут, Тростян і Погар. Там ще є «Політех» і може ще якісь, але мені байдуже. Я не готовий більше витрачати свій час і гроші на це. Всі схили у Славську функціонують окремо. Платити тоеба за кожен схил окремо.

Славську колись пощастило. У них радянська влада збудувала підйомники і залізничну станцію. І з цього моменту вони зрозуміли, що у них все є для заробітку. Укрзалізниця возить до них нових туристів. Наївні туристи стоять в чергах на підйомники. Бо вже заплатили шалені гроші за незручні кімнати, в погано-спланованих будинках, які стоять впритул до інших таких же погано-спланованих будинків.

І тому я хочу, щоб в Славську нічого не мінялось. Щоб одного сніжного сезону закінчились туристи, які там ще не були, і в Славське нарешті ніхто не приїхав. І тоді вони один одному скажуть – слухай, а може туризм то не наше? Може наше – це рубати ліс?

І от тепер я навіть не знаю, що гірше – поганий сервіс, чи зрубаний ліс.

Потім нам друзі порадили подивитися Плай, Звенів і Тисовець. Але про це – в наступному пості. В Славськ не їдьте”.

Славське. Фото Майкла Щура

Славське. Фото Майкла Щура

Славське. Фото Майкла Щура

Славське. Фото Майкла Щура

Славське. Фото Майкла Щура

Славське. Фото Майкла Щура

Славське. Фото Майкла Щура

Славське. Фото Майкла Щура

Славське. Фото Майкла Щура

Коментарі

Позначки: ,