Львову потрібен величезний спорткомплекс, – журналіст

Новини 03 Липня, 2020 235
Богдан Пастернак. Фото: Три крапки.

Богдан Пастернак. Фото: Три крапки.

2 липня – Міжнародний день спортивного журналіста (International Sports Journalist Day). Вітаємо зі святом спортивних журналістів Львова. Дякуємо за постійні й цікаві новини зі світу спорту. А про таємниці цієї «кухні» нам розповість спортивний журналіст та коментатор із 13-річним досвідом Богдан Пастернак, пише “Четверта студія” з посиланням на “Три крапки”.

Богдане, чи є у тебе якийсь конкретний напрямок спорту у професійній діяльності?

Є кілька видів спорту, в яких я орієнтуюсь більше. Це переважно ігрові види спорту, які мають відношення до професійних львівських команд. В індивідуальних видах орієнтуюсь також, хоча й не у всіх. Я не знаю людини, яка б знала правила усіх видів спорту та знала їх досконало з середини. У кожного з журналістів є своя ніша, своя спеціалізація, і, думаю, що це правильно.

Ти відразу почав зі спортивної журналістики?

Так, у мене тато був дуже відомим спортивним журналістом, і я пішов по його стопах. Коли ще був маленький, він мене брав на всілякі змагання, прес-конференції. Для мене це не було чимось новим, і я себе ні в чому більше не бачив сенсу пробувати. Мені подобається моя робота, оскільки отримую від неї задоволення. Вважаю, що це чи не найголовніше в професії.

А які навички потрібні, аби працювати саме спортивним журналістом?

Треба перш за все любити ту справу, якою займаєшся. Якщо любиш свою справу, то вникатимеш в її тонкощі й деталі, і ти зможеш працювати на високому рівні. Навички? Та треба бути в міру нахабним, мати нові ідеї та думати на два кроки наперед, щоб бути чимось кращим або принаймні намагатися ним бути за інших. Ну і треба знайомитися з людьми. Не варто бути «телефонним» журналістом і писати все з офісу редакції. Велике досягнення в тому, скількох людей ти знаєш, і якщо й вони тебе знають. Тоді набагато легше комунікувати, дізнаватись певні новини, легше працювати в професії. Я знаю журналістів, які все життя брали інтерв’ю по телефону, а потім приходять на якусь подію, а їх ніхто не знає. Треба ходити на події.

Багато є спортивних журналістів в Україні і у Львові зокрема?

У Львові є з десяток, можливо, і більше. Але багато людей, з якими я починав працювати у 2007-му, відійшли, вони вже не працюють у цій сфері. Тих, кого лишився з того часу, мало. Але появилися і нові люди, які працюють на хорошому рівні. Багато людей знаходять щось краще, в чомусь розчаровуються, дехто не знаходить фінансову мотивацію і відходять від цієї справи. Залишаються одиниці. Щоб тривалий час цим займатись, це має бути більше, аніж хобі.

Яка вершина досягнень у спортивній журналістиці, і чи в Україні взагалі є така? Як-от нагорода «Честь професії» для журналістів-новинарів, розслідувачів чи публіцистів.

Це індивідуальне запитання. У мене якоїсь конкретної мрії на даному етапі (!), наголошу, на даному, немає. Мені подобається зараз працювати у Львові, і робити так, щоб наші спортсмени чи професійні команди виходили на інший медійний рівень.

Щодо нагород, то точно знаю, що кожного року НОК України проводить конкурс «Україна Олімпійська», де львівські журналісти регулярно їдуть до Києва за нагородами. Особисто я цей конкурс в номінації «Дебют в спортивній журналістиці» вигравав у 2008 році. Тоді пригадую у газеті «Високий Замок» написав величезну кількість матеріалів про Олімпійські Ігри у Пекіні.

Загалом, різних нагород не бракує, оскільки також активно сам беру участь в аматорських спортивних змаганнях, в тому числі, які проводять виключно серед журналістів. В редакції навіть облаштував міні-музей власних нагород.

А як взагалі справи зі спортом у Львові?

Я б хотів відзначити велику роботу начальника управління спорту Львівської міськради Антона Нікуліна. Вважаю, він, очоливши цей відділ, дав львівському спорту нове дихання. Одразу було помітно, що до керма львівського спорту прийшла людина, яка знає про спорт все з середини і має сучасні погляди на його розвиток.

У Львівській міській раді є величезна підтримка спорту від депутатського корпусу. Наприклад, Віталій Свіщов – ще «вчорашній» професійний спортсмен, він, скажімо, розвиває водне поло, в тому числі і міні-водне поло, і це дуже круто. На турнір, який був у Львові минулого року, зокрема з міні-водного поло, приїхало багато іноземних команд. Це не лише популяризація здорового способу життя й спорту, це і велика промоція міста.

Якщо Свіщов розвиває водне поло, то Петро Адамик – регбі, Григорій Козловський – футбол, Роман Федишин – гандбол, Роман Іванців – баскетбол, Андріан Гутник – плавання, Роман Грицевич – дзюдо, Юрій Моравецький – велоспорт. Тобто є депутати, які цим займаються і це дуже добре.

Зараз у Львові діє чимало цікавих програм – зокрема від міської ради це створення Клубу Ігрових Видів Спорту (КІВС), програма «Відкриті кубки Львова», це і співфінансовані заходи, і підтримка дитячих тренерів, стипендії спортсменам-кандидатам на Олімпійські та Паралімпійські Ігри в Токіо та чимало інших.

Також, на мою думку, на своєму місці і теперішній начальник управління спорту ЛОДА Роман Хім’як, хоча я аж ніяк не хочу сказати, що попередні керівники були чимось неефективними.

Вважаю, на фоні інших міст України Львів на дуже топовому рівні. В окремих видах спорту львівські команди є чемпіонами України, так званими грандами. Ми перейшли в певній мірі топові міста, міста-мільйонники – ту ж Одесу, Дніпро, Харків. Недарма Львів називають спортивною столицею України (сміється).

Окремо хотів би ще сказати про дуже круту програму «Відкриті кубки Львова», яку майже стовідсотково фінансує міська рада.

Ці змагання міжнародного рівня з різних видів спорту, як і створення у Львові Клубу Ігрових Видів Спорту, уже наробили позитивного галасу по всій Україні. Знаю, що до Антона Нікуліна та Віталія Свіщова приїжджали на консультації спортивні чиновники з інших міст України.

Ти, мабуть, бував в інших містах, в інших країнах на спортивних подіях. Розкажи про спортивну інфраструктуру Львова – стадіони, басейни, майданчики, корти, тощо. Якою є наша інфраструктура порівняно з іншими?

Спортивна інфраструктура – це таке болюче питання. Все-таки Львову потрібен величезний спорткомплекс. Такий приблизно, який хочуть будувати на Сихові. У нас багато топових міжнародних змагань, і по суті, їх не завжди є де проводити. Втім, наскільки мені відомо, лише місто своїми силами збудувати спорткомплекс такого рівня не може, бо це дуже дорого. Потрібні або спонсорські кошти, або якісь дотації від держави. У нас в місті зараз набудували багато спортивних майданчиків, дітям є, де займатись. Коли ми були малими, у нас таких умов не було.

Ситуація з басейнами також далеко не найкраща. Колись на Стуса, на «Динамо», був шикарний басейн, там було багато людей, кипіло плавання, водне поло, стрибки у воду. Зараз там, на жаль, руїни від нього. А локація яка там хороша…

Басейнів, звісно, не вистачає. Хоча приємно, що на СКА після багаторічної перерви у Львові почали проводити професійні змагання з водного поло.

Вважаю, не можна не згадати також за мегафутбольну академію у Винниках, яку зараз будує президент «Руху» Григорій Козловський. Це буде одна з найкращих футбольних академій у Європі. Це величезний поштовх для розвитку футболу та його інфраструктури у нашому регіоні.

Давай перейдемо до лайтових тем. Які курйози траплялися з тобою в роботі?

Ну мабуть, найбільші курйози траплялися під час коментування різних спортивних матчів у прямому ефірі – на телебаченні чи в Ютубі. Під час прямого ефіру змагань з водного поло брав інтерв’ю у гравця, який був у воді. І він не зрозумів, що я мікрофон тримаю, і потягнув його на себе. Я мало не полетів з тим мікрофоном у басейн.

А ще якось довелося з кордону автостопом добиратись до Кишинева на змагання у Молдову. Решта групи поїхала, а нашу машину не пропустили через кордон. Довелося з двома хлопцями їхати автостопом, оскільки кордон пройшли пішки.

То ми якимись попутками посеред ночі у чужій країні їхали. До нас дзвонять рідні і питають, де ми. А ми що? А ми на якійсь зупинці, в невідомому містечку, в темноті стоїмо. І в одному автомобілі, який нас підвіз, бачили прапор ДНР. Це запам’яталось. Насправді історій різних багато і це тема для окремої розмови.

Давай про глядачів. Чи багато їх збирається на спортивні події Львова, наскільки це популярно?

Тут правильно відповідати, напевно, по конкретних видах спорту. Відколи почалась війна, на футбол, наприклад, менше ходять. Стільки людей, як колись ходило на «Карпати», в нинішній час зібрати нереально. І тут мова йде аж ніяк не про карантин. Та й «Карпати» зараз далеко не ті, що були колись і їхнє майбутнє також наразі туманне. Вважаю, десь війна вплинула, десь людям стало менш цікаво, десь і рівень самого футболу впав. Але футбол у Львові люблять. Вважаю, якщо «Рух» вийде у Прем’єр-лігу, то ця команда може завойовувати серйозну армію своїх прихильників на трибунах.

Якщо говорити про інші види спорту, то на топові матчі чи змагання вболівальників не бракує. І ці аншлаги на топових матчах якраз і дають зрозуміти те, що львівські вболівальники є балувані. У кожному виді спорту вони хочуть яскравого «хліба і видовищ». Також правильно буде сказати, що на кожен вид спорту завжди буде свій глядач.

Чи порекомендував би ти своєму сину, чи молодшому брату, чи комусь з родичів йти в спортивну журналістику?

А чому б ні? Думаю, що так. Головне самому займатись спортом і бути в темі. Ну і треба дуже крутитися, при цьому розуміючи, що журналістика у Львові та в Україні здемпінгована. Хоча можна бути успішним в будь-які сфері, головне, щоб вона тобі подобалася.

P.S. Міжнародний день спортивного журналіста запровадила Міжнародна асоціація спортивної преси, яку заснували 1924 року у Парижі, і яка об’єднує близько півтори сотні національних спілок журналістів.

 

Коментарі