Вітраж з зображенням о. Івана Кипріяна виготовлений з ініціативи священиків Успенської парафії Козови (Тернопільщина). Фото: «Терноград»
162 роки від дня народження Івана Кипріяна (1856-1924), священика Української Греко-Католицької Церкви, громадсько-політичного діяча, капелана УГА, музикознавця.
Іван Кипріян – один із перших українських новомучеників, знищених комуністичним режимом за Христову віру і за любов до батьківщини. Впродовж десятиліть українців змушували вірити в сумнівні подвиги Павліка Морозова та інших більшовицьких святих, натомість імена справжніх героїв були піддані цілковитому забуттю – спочатку «лєнінци», а потім і «сталінци» гадали, що з плином часу та за нереальними цифрами страчених (адже йшлося про мільйони) – закатованих, розстріляних, замордованих голодом і просто зниклих безвісти у зловісних лабіринтах репресивної системи – їхні імена ніхто ніколи не згадає. Однак виявилося, що попри страх і час ці імена не забуті.
Дивовижним чином тонкі, кволі паростки пам’яті починають проростати. Ім’я Івана Кипріяна – одне з таких повернених імен, а його життя – свідчення однієї з форм героїзму – людяності за нелюдських умов.
Народився він у м. Сокалі в аристократичній родині. Здобув духовну освіту в Перемишльській семінарії та музичну – у Львові. Протягом 10 років (1904-1914) служив священиком у селах Галичини, а згодом у Немирові, Рава-Руського повіту. Був диригентом церковно-світських хорів, автором духовної музики, записував народні пісні, пропагував твори Дмитра Бортнянського, Анатоля Вахнянина, Остапа Нижанківського, Віктора Матюка та інших композиторів. Брав участь у громадсько-політичному житті.
В Немирові очолив «Просвіту», балотувався до Віденського парламенту. Був народовцем за покликанням, належав до націонал-демократичної партії. У 1880 році Іван Кипріян видав за свій кошт підручник «Основи музики», чого не зміг зробити жоден із тодішніх галицьких композиторів. Пізніше вийшли з друку ще декілька творів Кипріяна. Його підручники з музики і досі не втратили своєї актуальності.
У 1916 році Кипріян вступив до рядів УСС (український добровольчий батальйон Січових стрільців). Під час національно-визвольних змагань був капеланом (польовим духівником) в Українській Галицькій армії, пройшовши з нею всю кампанію в Галичині та за Збручем. У грудні 1919 року під час великої епідемії тифу опікувався хворими, сповідав їх, хоронив. Не полишав своїх душпастирських обов’язків навіть після арешту у 1920 році.
Свій земний шлях Іван Кипріян скінчив на засланні в Сибіру. Історія його смерті моторошна і зворушлива водночас. Перебуваючи в радянському концентраційному таборі, український священик таємно опікувався дітьми, народженими в ув’язненні. Напередодні Різдва 1924 року він проник до дитячого бараку. В подарунок він приніс малечі зацукрованих янголяток, аби якось підтримати нещасних. Майже двадцять дітей знаходилося у віддаленій за огорожею клітці без даху. Був страшенний мороз, до того ж почалася хуртовина, яка не вщухала декілька днів. За цей час діти замерзли, разом з ними замерз й о. Іван Кипріян. Охоронці, які прийшли згодом, побачили загиблих дітей та отця Кипріяна, який тримав за руку хлопчика, котрий міцно притулив до грудей зацукроване янголятко, – повідомляє «Укрінформ».
Коментарі
Позначки: священик
