800 метрів на роздробленій п’яті
Служба Владислава Дерев’янко у лавах 3 прикордонного загону розпочалася в грудні 2024-го з усвідомленого вибору аеророзвідки. В основі цього рішення лежав не страх перед окопом, а професійна цікавість до технологій, які стали «очима» сучасної війни.
Про це пише Четверта студія з посиланнням на ДПСУ.
Пройшовши навчання, Владислав опанував Mavic та Matrix 4. За півтора року служби він пройшов шлях від тактичного моніторингу периметра до виконання складних завдань у режимі 24/7, де робота вимірювалася змінами: дві години в небі — дві години на землі.
Одного разу на Донеччині підрозділ Владислава опинився у пастці обставин.
Почався обстріл, Владислав, маючи півтора року бойового досвіду, взяв на себе відповідальність за молодших побратимів, які служили лише кілька місяців. У канонаді вибухів та пилу від розривів авіабомб він приймав рішення, щоб не допустити паніки.
Під час одного з вибухів осколок влучив Владиславу в п’ятку, вщент роздробивши кістку та розірвавши сухожилля. Те, що відбулося далі, суперечить законам анатомії: на адреналіні боєць пробіг 800 метрів до сусідньої позиції.
«Я тоді не відчував нічого. В мене адреналін просто шарашив. Була думка тільки заховатися. Я сам не знав, що так бігати вмію», — згадує він.
Тоді в охопленому вогнем бліндажі залишилося обладнання, дрони та особисті речі. Важливо було вижити, щоб зберегти життя побратимів.
Евакуація проходила в умовах агресивної роботи ворожого РЕБ. Коли водій намагався під’їхати до позиції, дрон супроводу втрачав зв’язок уже на висоті 20 метрів — оператор фактично був «сліпим». Тільки завдяки відчайдушному ризику водія поранених вдалося вивезти з-під обстрілу.
Ціна того спринту виявилася високою: шість місяців реабілітації та чотири складні операції, кожна з яких тривала по шість годин. Владислав провів два місяці з апаратом Ілізарова, буквально збираючи ногу по фрагментах. Проте залізні
штифти в кістці не змінили його прагнення повернутися в небо.
Тепер він мріє про перехід на БПЛА літакового типу, такі як «Лелека». Це вже не маленькі квадрокоптери, а справжня авіація з розмахом крил півтора на два метри.
Для Владислава це не втеча від небезпеки переднього краю, а професійне зростання. Якщо раніше він бачив війну через «кватирку» Мавіка, то тепер хоче бачити весь ландшафт битви. Наразі прикордонник проходить реабілітацію в одному з відомчих медичних центрів. Попереду — повне відновлення та повернення до служби.
Коментарі
Позначки: ДПСУ
