Його дочекалася красуня-наречена, але він не торкається її. І не може пояснити свою холодність. І батькові не може пояснити, чому повернувся з війни іншим
Це історія про молодого військового лікаря, який, оперуючи, заразився сифілісом. Після війни повернувся додому і працює в маленькій лікарні свого батька. Його дочекалася красуня-наречена, але він не торкається її. І не може пояснити свою холодність. І батькові не може пояснити, чому повернувся з війни іншим. Тайкома лікується, не знаючи, скільки на це піде часу – три роки, п’ять чи більше. Чи все життя…
Щодня він дивиться у вікно – на кущ жимолості, що оповив залізну огорожу. Кущ то цвіте, то сміється ягодами, то тратить листя, то мокрий від дощу, то вкритий снігом… Так і його душа, в якій затиснуто фізичні інстинкти і гіркоту втрат. Душа витончується, стає добрішою і мудрішою, вчиться любити без участі тіла. Він відпускає свою наречену до іншого, відмовляє вродливій медсестрі, яка, знаючи про його біду і про невтамовану жагу плоті, готова йому віддатися. Він помагає родині того, від якого заразився на операційному столі. І взагалі – кожному, хто потребує помочі в злиденному повоєнному провінційному містечку. Ні дня без ліків, але він виглядає здоровішим, ніж усі здорові. Жертовно лікуючи інших, оздоровлюється сам.
Його батько, мудрий старий чоловік, довідавшись у чому річ, зрештою примирюється: «А може, це й добре, що так вийшло. Інакше він міг бути успішним хірургом у столиці і, можливо, став би самозакоханим, черствим і пихатим…»
«Тиха дуель» із хворобою, що точить його тіло, розбуджує в ньому дух смирення, що поселяється в тиші серця. І душа переживає несподіване оновлення. Як та жимолость за вікном, що розмерзається весною і вкривається квітами…
Ось така проста неквапна кіноісторія в чорно-білих тонах.
З циклу “Світло семи днів”