Ти не боїшся бути серед води одинокою і в разі чого – піти по воді. Це – Зрілість
Ти дедалі частіше сушиш весла, віддаючись течії. Бо вона мудріша за тебе і твоє стерно. Це – Надія.
Ти безтривожно пливеш попри чужі береги, знаючи, що свого не минеш. Це – Довіра.
Ти часто пливеш у каламутній і розбурханій бистріні, але твердо знаєш, що ти в дорозі до тихої гавані. Це – Віра.
Ти ловиш хвилю і в захваті – аж до самого неба – підносишся над водою, над світом, над собою. Це – Любов.
Ти не переймаєшся кінцем подорожі, ти зачарована самим пливом, шумом води за бортом, сонцем дня і місяцем ночі, вітром, що для тебе завжди попутний, і небом, на якому завжди дороговказна зоря. Це – Радість.
Ти не завжи на гребені хвиль, але на облавку твого човна вибито слова: “Необхідно пливти далі. Це – єдина Істина для того, хто пливе.
Ти не боїшся бути серед води одинокою і в разі чого – піти по воді. Це – Зрілість.
Із циклу “Світло семи днів”