Наш герой займався тим, що він у простоті душевній називав бізнесом. Зірок з неба не хапав, але стояв міцно
І тут раптом – наїзд! Свої ж таки, братва. Та наїхали серйозно.Занудьгував, затужив наш герой. Кому і стільки не кинь – а все наверх дірою!
На ту біду нагодився приятель.
– Фігня це все , – каже .- Тут є один батюшка, Євлампієм звати. Він помолиться – і будь спок! Перевірено. Та не забудь сказати, що ти від мене.
Наш герой щодо віри не був якимсь там особливим оригіналом. Він, як більшість таких же бізнесюків, вірив і не вірив. Не вірив бабам, зате вірив у бабки. А інші всякі віри – по барабану.
Та куди дінешся. Пішов.
– Так і так, батюшко, я до вас від вашого корєшка Жоріка. На мене братва наїхала. Помоліться за мене.
-Добре, сину мій блудний, що ти навертаєшся до Бога, добре. Ставай на коліна, будемо молиться.
Батюшка Євлампій молився, а наш неофіт покивував співчутливо головою, допомагав батюшці, як міг.
Забашляв за сервіс. Нормально забашляв, по чесноку.
Чекає результату.
І точно, на другий день – чудо! Братва на сходняку перестрілялася. Живі зализують рани. Їм тепер не до нашого неофіта.
Цілий рік минув спокійно. Але, як сказав поет, у бізнесі нам спокій тільки сниться.
Новий наїзд. На цей раз від начальника районної податкової. Хоче забрати половину бізнесу. Інакше – сталевий браслет на руки і небо в кліточку.
Наш неофіт, не довго думаючи, знову до батюшки.
І знову нове чудо! Вночі до начальника прийшла НАБУ. Взяла начальника за якісь давні діла під білі ручки. І тільки його й бачили!
Наш неофіт лиш головою покрутив:
– Ну, батюшка! Ну, молоток!
Подумав: було б добре й у штат взяти такого батюшку, щоб завжди був напохваті. Бо біда, вона, як кажуть, не ходить одна.
І як у воду дивився. Знову захмарилося, загриміло над головою. На цей раз вже зовсім серйозно. Десь начебто аж з самого Києва.
Але нашому неофіту тепер усі ці діла – пофіг! Скочив у тачку. По газах. І до всемогутнього батюшки.
А тут – тиць-пиць, форс-мажор!
– Нема батюшки, – каже матушка.- Поїхав до Москви. На курси підвищення кваліфікації. До самого святого Кіріла.
– Як поїхав?! А я? Мені тепер, що робити?! Я думав, помолиться, як завжди…
– А ти сам помолись, – каже матушка.
– Я? Сам? А хіба так можна?
– А ти попробуй, чадушко, попробуй,- підбадьорила матушка.
Наш неофіт знову в тачку.
Удома жінку і дітей зачинив у кухні, щоб не заважали.
Сам упав на коліна. Здійняв руки догори.
І щиро так, як тільки умів, промовив:
– Милосердний Боже! Я до Тебе від всемогутнього батюшки Євлампія!