Скриншот відео/ФБ
Птаха намагалися відігнати за межі поля, але він лише шипів. Довелося футболістам чекати, поки лелека сам полетить з поля
Футболісти-аматори Сарненського району на Рівненщині щонеділі за будь-якої погоди грають у футбол на стадіоні в Сарнах. Свої змагання називають неофіційним чемпіонатом району серед ветеранів. Під час останнього такого матчу на футбольне поле прилетів лелека.
Як пише «Четверта студія», про це повідомляє agronews.ua.
“То ходив гордовито по зеленому газону поміж футболістами, наче суддя поєдинку, спостерігаючи за людьми, то длубав щось у траві довгим дзьобом. Лише осінній вітер куйовдив його чорно-біле вбрання-пір‘я”, – лірично описав подію ексголова Рівненської обласної ради Микола Драганчук.
Птаха намагалися відігнати за межі поля, щоб його не вдарило м’ячем, але він лише шипів. Довелося футболістам чекати, поки лелека сам полетить з поля.
“Під час останнього аматорського матчу неофіційного чемпіонату Сарненського району серед ветеранів, що проходить за будь-якої погоди щотижня впродовж року, безпосередньо на футбольне поле приземлився білогрудий лелека. То ходив гордовито по зеленому газону поміж футболістами, наче суддя поєдинку, спостерігаючи за людьми, то длубав щось у траві довгим дзьобом. Лише осінній вітер куйовдив його чорно-біле вбрання-пір‘я. Коли птаха намагалися відігнати за межі поля, аби м‘ячем, боронь Боже, ніхто не влучив, шипів у відповідь, ніби вибачаючись перед гравцями за незручності та свою присутність. Знати б лелечу мову та зрозуміти б його тривоги. Чому він один? Чому такий довірливо-безпечний і так близько йде до людей?”, – зазначив Микола Драганчук.
ЯК ЛЕЛЕКА ЗА ФУТБОЛОМ СПОСТЕРІГАВ Під час останнього аматорського матчу неофіційного чемпіонату Сарненського району серед ветеранів, що проходить за будь-якої погоди щотижня впродовж року, безпосередньо на футбольне поле приземлився білогрудий лелека. То ходив гордовито по зеленому газону поміж футболістами, наче суддя поєдинку, спостерігаючи за людьми, то длубав щось у траві довгим дзьобом. Лише осінній вітер куйовдив його чорно-біле вбрання-пір‘я. Коли птаха намагалися відігнати за межі поля, аби м‘ячем, боронь Боже, ніхто не влучив, шипів у відповідь, ніби вибачаючись перед гравцями за незручності та свою присутність. Знати б лелечу мову та зрозуміти б його тривоги. Чому він один? Чому такий довірливо-безпечний і так близько йде до людей?
Опубліковано Миколою Драганчуком Субота, 5 вересня 2020 р.
