Голова Львівського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Степан Трохимчук. Фото ЗІК
Навіть жінки з рогачами пішли в гайдамаки
Тарас Шевченко
Добровольці – це свідома і активна еліта нації, яка без примусу, за велінням серця і совісті, бере на себе відповідальність за вирішення злободенних проблем громади, нації, держави. Заради свого народу, своєї держави доброволець готовий пожертвувати своїм часом, своїми достатками, своїм здоров’ям і навіть життям. Так було раніше, так є і тепер. Українське суспільство в минулому було організоване в самодостатні громади, в яких кожний її член вірно виконував свої суспільні обов’язки, брав участь у її житті та захисті від диких кочових зайд. Ще у княжі часи, як це добре висвітлив Іван Франко у повісті «Захар Беркут», громадське ополчення змогло збройно протистояти татаро-монгольській навалі.
Світовим феноменом було українське козацтво, яке у похмуре середньовіччя стало справнім вогнищем демократії, самоорганізації, самопожертви і явищем, якому інші народи старалися наслідувати. Козаки протягом трьох століть охороняли не тільки свої оселі, міста і села від непрошених гостей, але й усю країну в цілому. Крім того, в мирний час вони займались сільським господарством, ремеслами, будували житло і укріплення, виготовляли неперевершену зброю. В козацькі лави йшли найбільш достойні, найбільш хоробрі, сильні духом і фізично юнаки і мужчини, які ставали сміливими і відчайдушними воїнами. Українці прославили їх у своїх піснях і думах, народних переказах і у мистецьких творах. Нашою славою є Байда Вишневецький, Максим Кривоніс, Іван Богун та сотні інших героїв.
Коли на початку ХХ століття назріла революційна ситуація, назріло питання відновлення української державності, тисячі добровольців, юнаків і дівчат у Галичині і всієї підросійської України створили військові формування під назвою Українські Січові Стрілці(УСС), які покрили себе невмирущою славою не тільки як воїни, але творці багатої стрілецької культури, особливо пісенної! Як нам не згадати славних Дмитра Вітовського, Олену Степанів, Михайла Гаврилка та багатьох інших героїв.
Коли на молоду УНР напала московська п’яна орда під керівництвом жандармського полковника Муравйова, а Центральна Рада готувалася до мирних переговорів у Бресті і її визнання України незалежною державою, не сформована і неконтрольована урядом армія не в змозі була захистити Київ, тоді на захист Батьківщини стали добровольці. Молоді гімназисти і студенти під керівництвом патріотичних офіцерів стали на прю з агресором під Крутами. Власне вони порятували Україну, її славу і волю. Багато з них загинули, попали в полон, були поранені. Одним з таких героїв-добровольців став 16 юнак Андрій Лазаренко, який з старшим братом Михайлом пішов боронити Україну. Брат загинув, Андрій вижив і після чого ще воював у чині сотника в армії Петлюри, захворів тифом. Йому вдалося отримати вищу освіту, стати відомим вченим, членкором АНУ, а після війни оселився у Львові, де очолював декілька наукових установ і кафедру генетики в університеті. Залишив по собі славну пам’ять і повагу нашої громади, похоронений на Личаківському цвинтарі.
Коли на наших землях полихала смертоносна війна двох хижих загарбників, добровольці та члени сільської самооборони створили легендарну УПА, армію без держави, яка стала на захист незахищеного народу. Ця армія не зазнала поразки, чинила гідний опір всім окупантам, особливо московським, стала легендарною. Ми повинні віддати шану Тарасу Бульбі-Борівцю, Роману Шухевичу, які з добровольців створили дієздатну і дисципліновану армію, яка стала справжнім дивом і заздрістю для всього цивілізованого світу.
Коли Революція Гідності змела злочинний режим Януковича і над зруйнованою ним Україною нависла смертельна загроза вторгнення путінських головорізів, першими на захист рідної землі стали добровольці. Замість майданних сотень були організовані боєздатні добровольчі батальйони. Власне вони визволяли окуповані росіянами українські міста і села, прийняли на себе підступні удари регулярних російських частин під Іловайськом, проливши на рідну землю свою святу кров. Добровольці билися як льви, стали пострахом для окупантів. Поряд з такими видатними командирами як генерали С. Кульчицький ,М. Забродський, І. Гордійчук героїзм і відвагу показали добровольці В. Сліпак, Є. Тальков, О. Міхнюк, С. Табала, Р.Аметов, які удостоїлись звання Герой України!
Опираючись на славну тисячолітню історію всенародного опору українців, маючи потужну армію пасіонаріїв, добровольців, волонтерів, ми дійсно стаємо нацією непереможених. Нехай же під їх ударами зникнуть з нашої священної землі путінські смертоносні привиди, запанує нарешті мир, злагода, суспільний спокій і добробут. Слава Україні! Добровольцям слава!!!
Професор Степан Трохимчук, голова ЛОВ ВОВ