Вакарчук презентує "Голос" у Львові, фото: 4studio
Мені завжди була цікава ровесниця партії Слуг народу партія Голосу. Тому я не можу пропустити гарячу новину дня – інтерв’ю в Українській Правді нового очільника партії – Кіри Рудик, що зайняла місце Святослава Вакарчука після його виходу з політики. Знову.
Для початку, згадаємо трохи звідки вони взялися. А взялися вони саме на парламентські вибори 2019 року разом із сьогоднішніми керівниками нашої країни партією – Слуга Народу. Досі не достеменно не відомо, яким же чином і з чиєю допомогою, новостворена партія Голос змогла так швидко взагалі появитися в українській політиці. Відомо одне, партія Голос точно мала попасти саме на парламентські вибори, і навіть коли юридично не вспівали все правильно оформити, було вирішено просто перейменувати вже створену у 2015 році партію Платформа Ініціатив. До речі, маловідомий факт.
Для створення нового бренду, реклами, просування, збору команди потрібно ой як не мало грошенят, та за помахом якоїсь чарівної палички, вуаля, з’являться. Очевидно, була конкретна ціль в конкретний час, і на посаду очільника партії наймають відомого українського співака, українсько налаштовану людину, з нещодавнім вивченням у Європі, відомого всім нам, Святослава Вакарчука. Хоча за офіційною версією, пан Вакарчук оце знову вирішив зайнятись політикою та створив партію всього за кілька місяців до парламентських виборів.
Тепер трохи про ідеологію партії. А позиціонується вона, як молода, українська, проєвропейська за все хороше і проти всього поганого. Звісно, з таким напрямком, партія набирає не мало українських патріотів, таких як відомий шоу Мен – Сергій Притула, засновниця громадської організації «Юридична сотня» – Леся Василенко та учасник АТО, що захищав Донецький аеропорт, Андрій Шараскін.
В передвиборчих перегонах, партія Голос не зазначала ніякої коаліції з суперниками на цих виборах, але ставка робилась на суперництво з Європейською Солідарністю за проукраїнський та проєвропейський напрямок. Хоча методи створення та просування Голосу ну дуже нагадували методи Слуг народу. Молоді, амбітні, нові. Тож вся ця стратегія, вкладені кошти, реклама на каналах Ахметова, Коломойського та Пінчука, привела Голос до Верховної Ради.
Чесно кажучи, прокоментувати роботу в Раді якось складно. Якихось значних досягнень в законотворчості згадати не виходить. Ну і мабуть від важкого та складного шляху пошуку істини та призначення, Святослав Вакарчук все ж таки вирішує що це не його і треба покинути цю нелегку справу. Ну що ж, свою роботу, я думаю, він все таки виконав. Партію в Раду завів, для когось чи для чогось.
Ось тепер можна і перейти до основної частини. Прийшов час нового лідера, нового обличчя партії і вчора вийшло велике інтерв’ю Кіри Рудик, яке якось віддалено нагадує обриси майбутнього політичного бачення оновленої стратегії партії. Здавалось би, час розкрити ідею формування політики партії, керівний склад, спонсорів, ідеологів. Та ні, все те саме. Хто політтехнологи? Не скажу, їх багато. Хто ці двигуни ідей в команді? Ну є там, хтось десь. Конкретики – нуль.
Пані Кіра продовжує політику повної самостійності в українській політиці, і вперто відмовляється вибрати можливих союзників, зате так само відверто вказує тепер на конкретного ворога, і тепер це Петро Порошенко. Хоча нагадаю, в 2019 році на виборах до парламенту, Голос позиціонувався такою собі паралеллю до Європейської Солідарності.
Виходить партія готова на все, лиш би підлаштуватись до ситуації для перемоги на виборах? На парламентських одне, на місцевих друге? Якщо спробувати версії, то на парламентських виборах 2019 року, Голос мав забрати голоси у ЄС позицією паралельності Європейської Солідарності, а на місцевих виборах 2020 року вже не сходяться якось паралельні прямі, але і Слуги народу мало того що не вороги, так ще й майже друзі?
Тож бажання політичної партії Голос якось не проглядаються, окрім як якимось чином залишатись в політиці. Але політика вимагає взаємодію з іншими політичними силами, оскільки хто б не був у Верховній раді, в місцевій раді, чи обласній раді, депутатів приводять туди саме голоси виборців. Виборці, які надіються на те, що ці депутати будуть відстоювати їхні права у владі. І завданням депутата є вміння налагодити взаємодію з іншими політичними силами взаєморозуміння для досягнення мети.
Нехай навіть незначної долі, але бодай наблизитись до цієї мети. І навіть коли поставлена мета не досягається, виборець має бути впевнений, що їхній депутат, їхній вибір, зробив все що міг.
А що може бачити виборець Голосу? Голос проукраїнський, проєвропейський, і своїм ворогом визначає таку ж проукраїнську та проєвропейську партію? Цим самим, зменшуючи силу проукраїнського табору? Боротьба за країну сьогодні, вимагає визначення вищого пріоритету інтересів незалежної, проєвропейської, антимосковської України. Нехай в українському таборі є свої розбіжності, але зараз ми повинні стати єдиним фронтом у цій боротьбі.
То чиїм голосом стане «Голос»?