Михайло Цимбалюк: Місто Львів ніколи не дасть гарантії інвестору про кількість сміття, якщо воно не буде у темі і в долі

Хоча до офіційного старту виборчої кампанії в Україні ще далеко, проте політична активність зростає з кожним днем як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Разом з тим, частина суспільства вже встигла втомитись від облич українських політиків на телеекранах, політиків, які знову обіцяють змінити країну на краще.

Інтернет-видання «Четверта студія» продовжує цикл особистісних інтерв’ю із яскравими представниками української політичної еліти. Але акцент ми зробимо не на партійних обіцянках, які спускаються лідерами зі столиці, а спробуємо розкрити політиків регіонального масштабу як особистостей. Сьогодні говоримо із людиною, повернення якої у львівську політику викликало ажіотаж серед багатьох політичних еліт області. Він, без сумніву, один із найяскравіших голів ОДА Львівщини, а сьогодні – керівник обласної партійної організації «Батьківщина Львівщини» Михайло Цимбалюк.

 – Михайле Михайловичу, 2 листопада 2011 року Ви перестали бути головою Львівської обласної державної адміністрації, а 3 грудня 2015 року офіційно очолили Львівську обласну партійну організацію «Батьківщина». Тоді окремі «жовті» медіа писали, що ця інформація викликала навіть не інформаційний шторм, а цунамі на Львівщині, мовляв одіозний губернатор Януковича очолив партійну організацію Тимошенко. Думаю, Ви самі це читали… Скажіть, що робив Михайло Цимбалюк ці чотири роки?

– Насамперед хочу сказати, що я пішов із посади голови ОДА з гордо піднятою головою. Написавши заяву ще у буремні дні після 9 травня на Львівщині, і знаючи, що і як тоді відбувалось закулісно, був готовим піти і за посаду не тримався. Спільними зусиллями із владою міста нам вдалось завершити об’єкти під ЄВРО 2012, здавши в експлуатацію стадіон «Арена Львів». Озвучив свою позицію, кому б не радив із керівництва держави приїжджати на відкриття стадіону. Мене звільнили з посади за таким дуже хитрим формулюванням – за майже 50 млн гривень заборгованості із виплати заробітної плати. Хоча у переліку були не всі активні підприємства і у влади тоді було дуже мало важелів впливу, особливо на ті підприємства, які були ліквідовані. Дивлячись на теперішні суми заборгованостей у державі, це взагалі виглядає смішно. Я прекрасно розумів, що це був привід.

Після цього керівництво МВС запропонувало мені посаду ректора Львівського державного університету внутрішніх справ і я, як доктор наук, законно обійняв її, пропрацювавши там два роки.

Коли прийшла зміна влади, я добровільно, сам, поїхав у Київ і написав заяву про відставку з посади ректора.

У той час багато спілкувався із Юлією Володимирівною, прийшов у її команду, коли рейтинг був мінімальний. Чому прийшов до неї? Бо знав її ще з 2005 року. Нас тоді познайомив покійний Зінченко…

ТИМОШЕНКО ЗАПРОПОНУВАЛА МЕНІ НА ВИБІР ОЧОЛИТИ КІЛЬКА ОБЛАСНИХ ПАРТІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, АЛЕ МІЙ ВИБІР ВПАВ НА ЛЬВІВ

Потім Юлія Володимирівна була засуджена та перебувала у місцях позбавлення волі, і вже з 2015 року, навіть із кінця 2014 року у мене було дуже активне спілкування із нею й вона запропонувала очолити обласні партійні організації декількох областей. Мій вибір впав сюди – на Львів. Ви кажете, що це сприйняли неоднозначно? Я це все прекрасно розумію. Насамперед тому, що я ніколи не займався політикою, бо не був у жодній політичній силі. Це перше здивування, яке тоді було. По-друге, партійна організація «Батьківщина Львівщини»  була чи не зруйнована вщент. Ми пам’ятаємо, як у 2010 році її розкололи, недопустили на вибори, і Ви теж добре пам’ятаєте цю історію… Дехто сприйняв це із певним побоюванням, розуміючи, що я тут був двічі – і начальником міліції, і головою обласної державної адміністрації, і ректором, а тому деякі процеси знаю не ззовні, а з середини. І знаю тих людей, які вважали себе лідерами громадської думки назовні. А я ще тоді знав, що у середині тієї чи іншої людини є чорна сторінка. Хоча, до речі, жодним чином цією інформацією не користувався, бо вважаю, що це не мій метод. Хоча тримаю це у обоймі своїх резервних патронів.

 – А які у Вас зараз відносини із тою ж Іриною Ігорівною Сех, яка тоді, скажемо відверто, спекулювала на тематиці подій 9 травня. Питаю власне тому, що один із керівників області ініціював створення чи відновлення так званого Клубу старійших на Львівщині. Ви у своєму колі спілкуєтесь чи ні?

– Знаєте, я не тримаю образи на пані Ірину. І я чомусь думаю, що вона озвучувала не завжди свої думки, а хтось дуже вдало і професійно нею маніпулював. Але Господь – суддя і я б хотів, щоб на цьому прикладі усі інші політики, навіть місцевого масштабу, або ті, які називають себе політиками, просто розуміли, що є межі людського і людяного, за які не можна переходити нікому. Я зважив на те, що вона жінка і жив за християнським принципом «Не суди і не будеш судженим». Час – найкращий лікар і суддя. Після того із нею не зустрічався, але я був готовий одразу сідати за стіл і говорити про те, що нас має об’єднувати.

А її і мене, я так думаю, має об’єднати те, як жити далі у нашій державі і зробити те, що від нас залежить, щоб наші діти і онуки хотіли жити тут, в Україні. Усе інше нехай буде на її совісті. Я думаю, що той, хто знає більше, розуміє, хто з нас був правий.  Я підкреслюю, що не тримаю зла. Справді, теперішній голова Олег Синютка ініціював створення Клубу старійших і зустрічі колишніх керівників області різних періодів на День злуки.  Майже усі керівники були, я теж один раз був на такій зустрічі. Пані Ірини не було. А цього року, із незалежних від мене причин, не зміг бути на цій зустрічі.

Вважаю, що це хороший приклад. Приклад того, що час нівелює певні помилки та образи, але демонструє – якщо у людей є вища мета, то особисті образи чи недоречності мають канути у минуле. Якщо ми йдемо в Європу, то саме там є дуже хороший приклад: коли змінюється влада, то ті, хто звільняють кабінет, тиснуть руку тому, хто приходить у нього, фотографуються на пам’ять, забирають свої особисті, підкреслюю, особисті речі, але обов’язково  надалі вони є бажаними гостями у тих, хто прийшов після них. У нас, на жаль, такого немає.

 – Наскільки правда те, що Ви вибудовуєте партійну роботу із районами за принципом вертикалі «голова ОДА – голова районів»?.

– Якщо сказати «ні», це буде неправильно, оскільки це несправедливо. Якщо сказати «так», то це також не зовсім. Чому – спробую пояснити. Насамперед скажу, що кожна посада залишає певний відбиток  на людині, на характері та стилі спілкування.

Звичайно, я б хотів вибудувати в партії таку систему, щоб кожен керівник районної партійної організації був готовим прийти до влади і очолити район: або він, або хтось із членів його команди. Звичайно, я інколи питаю їх про структуру посівних площ, про середній врожай, про ті підприємства, які працюють у районі та про середню заробітну плату на них. Чому? Я одразу моделюю ситуацію.

І коли він каже мені: «А навіщо мені знати, яка у Сокальському районі врожайність?», я кажу «Шановний, якщо ви очолюєте партію, а партійці працюють у сільському господарстві, є фермери, то Вам це не цікаво?». Та зрештою, кожна людина, яка є патріотом своєї землі, цікавиться, чи вродила пшениця, яка структура посівних площ та чому так багато сіють технічних культур. І так можна брати будь-яку галузь: скільки шкіл закрито чи дитячих садочків відкрито у районі. Чи чому у місті Львові, хоча у нас в міськраді немає фракції і це велика проблема, такий стан транспорту у місті.

Чомусь у нашому місті, вибачте, у центральній його частині і не тільки, проходять «піщані бурі», коли йдеш вулицею , то пісок залишається у зубах. Та тому що мерії зручніше за півціни закупити пісок, ним та глиною посипати вулиці набагато легше та зручніше, але забиваються стічні води. Мене як господарника це також не може не турбувати.

Усі ці речі – як на долоні. Я б хотів, щоб керівники це розуміли, а не займались життям від виборів до виборів. І коли мені керівник партійної організації за півроку роботи каже, що це не ті методи, то я розумію, що там немає партійної організації…

НІКОЛИ НЕ ПОТРІБНО КАЗАТИ «НІКОЛИ»

 – Знову ж таки, не можу не спитати: коли Ви були головою обласної державної адміністрації, одним із активних Ваших політичних опонентів у стінах обласної ради був депутат Ярослав Качмарик….

– Так!

 – Зараз Ви разом.

– Так!

 – Як зараз Вам політично живеться разом?

-Хочу сказати, що я з Качмариком не живу, а ми працюємо разом (сміється).  Знаєте, це ще раз говорить про те, що кожна людина в роботі, у політиці, у відносинах, в житті має розуміти, що ніколи не можна переходити певні червоні лінії, оскільки у майбутньому усе може бути. І ніколи не потрібно казати «ніколи».

 – А яка ситуація із львівською міською партійною організацією? Чому немає окремого керівника у Львові?

– Найближчим часом, я думаю, у вересні або на початку жовтня, ми вийдемо на проведення звітно-виборчої конференції.

На посаду керівника вже є декілька кандидатур, але ми пішли іншим шляхом – вирішили не під керівника міської партійної організації обирати голів районів міста Львова, а навпаки. Уже завершуємо цей процес, і найближчим часом будуть вибори голів  Шевченківської та Личаківської районних організацій міста Львова, де станом на зараз є люди у статусі виконувачів обов’язків.

 – Повертаючись до міста, а які у Вас відносини із Андрієм Івановичем? Я спитаю, мабуть, провокативно, але якщо б Михайло Цимбалюк був мером Львова, що у першу, другу та третю чергу Ви б змінили у місті?

Я Б НЕ ХОТІВ БУТИ НА МІСЦІ АНДРІЯ ІВАНОВИЧА САДОВОГО

– Насамперед хочу сказати, що посада міського голови Львова мене не цікавить. Це однозначно. І я б не хотів бути на місці Андрія Івановича. З багатьох на це причин, розжовувати не буду. Але вважаю, що місто Львів вимагає нового погляду. Те, що у місті відбувається хаотична забудова  не тільки спальних районів, але й центральної частини міста Львова – не робить честі міському голові. До речі, з яким у мене, як і з іншими керівниками області абсолютно рівні робочі питання. Я вдячний Андрію Івановичу, адже коли була проблема у підготовці міста до проведення Чемпіонату ЄВРО 2012, ми працювали як одна команда і тоді завдяки позиції міського голови дещо вдалось зробити.

ЛЬВІВ ГОВОРИВ ПРО ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО КВИТКА УЖЕ ДАВНО, ПРОТЕ ЗРОБИЛИ ЦЕ ІНШІ МІСТА УКРАЇНИ

У Львові уже давно потрібна реальна програма щодо перевезення пасажирів. У Львові часто говорили про впровадження електронного квитка, але він є у інших містах, –  Львів говорив, а інші взяли і зробили. У нас немає реальної системи організації дорожнього руху, зокрема у центральній частині – це теж проблема міста Львова і команди мера. І це теж однозначно. Те, що місто давно говорить про виведення із центральної частини всіх органів державної влади та місцевого самоврядування, але далі «говорільні» так справа і не зрушилась. Те, що сьогодні місто живе собі і кладе гроші на депозити, а у центральній частині протікають дахи, руйнуються пам’ятки архітектури – це теж проблема мера Львова і команди.

Ми не знаємо, що таке прибудинкова територія, а люди за це платять в комунальних платіжках. Місто не здогадалось придумати кращого пояснення про те, чому піднімається вартість комунальних платежів у Львові і придумало, що причиною є підняття мінімальної зарплати працівникам комунальних установ, і це записано у рішенні виконкому. Це взагалі ганьба. У цивілізованому європейському місті такого бути не може!В центральній частині міста ми також не бачимо, як вирішується проблема із паркомісцями, а міська влада тішиться тим, скільки квадратних метрів житла здається у експлуатацію і ми вже другі в Україні й скоро будемо, мабуть, першими. А інфраструктура? Добре так господарювати!

ЯКЩО ТИ У ЛЬВОВІ БУДУЄШ ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК – ТО ЗБУДУЙ І САДОЧОК

Коли ти будуєш житловий будинок, то збудуй і дитячий садочок. Так повинно бути! Але політика у цьому питанні має бути єдиноміською для всіх інвесторів ринку, а не так, як є зараз. Крім будівництва житла, міська влада Львова мала б готувати перспективні плани, чим будуть займатись ті чи інші люди, які житимуть у конкретному мікрорайоні. Чи є у місті розрахунки по школах, лікувальних закладах, дошкільних навчальних закладах?

В ОКРЕМИХ РАЙОНАХ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ШКОЛИ УЖЕ КРАЩІ, АНІЖ У САМОМУ ЛЬВОВІ

Місто розвивається сьогодні, але варто подивитись на міські школи – сьогодні в окремих районах Львівської області школи набагато кращі, аніж у самому Львові.

У СПАЛЬНИХ РАЙОНАХ ЛЬВІВ ЗАКРИТИЙ ДЛЯ ЛЬВІВ’ЯН

Добре, що у місті є фестивалі, але не треба забувати, що в державі – війна. Не потрібно забувати, що місто має жити реальною перспективою. Є центр, де Львів відкритий для світу і це прекрасний лозунг, але і є спальні райони, де Львів закритий для львів’ян. Слава Богу, що на Сихів збудували трамвай. Прекрасно! Дякую. А що далі? Є хороші приклади розвитку міста і ми повинні про це казати, але Львів є центром різних видів спорту, зокрема баскетболу, проте  у місті немає арени. Ми бачимо, скільки працює приватних танцювальних клубів, діти із яких прославляють Львів на цілий світ. Але де ці діти займаються? У «РОКСІ» та інших місцях, які, вибачте, орендуються. А де позиція міста із цього питання? Бути на відкритті і вручити грамоти! Єс! Це робить і міська, і обласна влада.

Ще колись говорили, що у місті потрібно збудувати Палац спорту для усіх ігрових видів. Старі зруйнували, але взамін так нічого і не збудували. Нині, коли приходиш на такі заходи, наприклад, на ігри нашої «Галичанки», дивишся на рівень змагань і на якість залу – хочеться поїхати у Полтаву і показати усім, які там спортивні комплекси побудовано.  Тут Львову потрібно доганяти! Те саме продемонструвала і тема сміття, хоча це проблема і міської, і центральної влади, бо немає в Україні жодного сміттєпереробного заводу. Коли прем’єр кричить про те, що є у Вінниці… У Вінниці відбувається звичайне захоронення і елементарне сортування сміття. Я був на цьому заводі і бачив це на власні очі.

МІСТО ЛЬВІВ НІКОЛИ НЕ ДАСТЬ ГАРАНТІЇ ІНВЕСТОРУ ПРО КІЛЬКІСТЬ СМІТТЯ, ЯКЩО ВОНО НЕ БУДЕ У ТЕМІ І В ДОЛІ

Збудуйте завод! Без держави місцева влада у цьому питанні не справиться. Але тут проблема в іншому: обласна влада взяла на себе вирішення цього питання, але ніхто із інвесторів не вкладе гроші у це питання без гарантії отримання сміття. Кількість. А місто ніколи не дасть такої гарантії, якщо не буде в темі та у долі. Це парадокс.

Але держава має взяти все у свої руки. Змусити. Заставити. Для цього є методи. Збудувати хоча б один завод і показати – будь ласка, у нас є приклад. Але, на жаль, держава, як і область стала суцільним смітником. І через це у мене немає упередженості до міської влади.

Але в мене є претензії як львів’янина – чому ми так живемо, чому маємо такі проблеми, коли чуть -чуть змінили на одній вулиці односторонній рух і весь центр міста зупинився. Хто з фахівців це розраховував?

Нема системності в роботі. Вибачте, як на вихідні старими турнікетами перекривали рух транспорту, так і перекривають досі. Уже є нова поліція, а турнікети і далі без жодних знаків, просто як виставлялись тоді, так виставляються і сьогодні. Хіба це європейська столиця, яким ми називаємо місто Львів?

ТУРИСТИ – ЦЕ СУПЕР, АЛЕ ЛЬВІВ’ЯНИН ТУТ ЖИВЕ, ПРАЦЮЄ І СПЛАЧУЄ ПОДАТКИ

Є багато питань, де не потрібно визначатись, хто головний, а хто головніший. Головним у всьому має бути львів’янин. Туристи – це супер, але львів’янин тут живе, працює і сплачує податки.

 – Зараз в області пішли певні рухи щодо можливого прийняття на обласний баланс стадіону «Арена Львів». Обласна рада відкладає прийняття цього рішення вже кілька разів, оскільки у залі серед депутатів немає необхідної кількості голосів. Ви підтримуєте таке рішення чи ні?

 – Львівська обласна рада мала б спочатку усе чітко порахувати –яким чином, за рахунок чого і що буде далі. До речі, я вважаю, що у цьому винен менеджмент стадіону. Тому що стадіон – це живий організм, який сам на себе повинен заробляти гроші і якщо там йшло щось не так чи не йшло взагалі – питання до менеджменту, але, як на мене, обласна рада, як мінімум, по-перше, має провести розрахунки, а по-друге – провести місцевий референдум – чи готова громада на такий крок.

ГОЛОВА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ МОЖЕ ЗМІНИТИСЬ ЩЕ ДО КІНЦЯ РОКУ

Чому? Тому що голова обласної ради, як і депутатський корпус, змінюється швидше. Голова, до речі, може змінитись ще до кінця цього року, а хто буде нести відповідальність за це все, якщо завтра не справляться?

Проведіть відкритий конкурс – хто буде цим займатись, чи є команда, яка готова працювати, адже це не абстрактні речі. Віддайте нам – а для чого? Щоб мати VIP-зали для безкоштовного перегляду матчів? Ні! Потрібно програму розвитку і я її не почув. Це просто наміри перетягнути на себе ковдру.

У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ РАДІ ВІДБУВАЮТЬСЯ НЕКЕРОВАНІ ПРОЦЕСИ, КОЛИ ПРАВА РУКА НЕ ЗНАЄ, ЩО РОБИТЬ ЛІВА

 – Ви сказали дуже цікаву тезу, яку озвучують дуже небагато людей і пошепки, про можливу зміну конфігурації у керівництві Львівської обласної ради. Чи знаєте щось про це детальніше, справді буде зміна сфер впливу у обласному парламенті найближчої осені?

-Осінь буде непроста, хоча і літо уже складне. Це як сім нянь у дитяти, яке може залишитися, не дай Боже, без ока. Так само і тут.

Я не виключаю нічого, що може статись восени, але однозначно те, що обласна рада працює несистемно, те, що певні рішення приймаються кулуарно, а депутатів ставлять перед фактом, те, що не дотримується регламент роботи обласної ради і деякі комісії засідають за годину до початку пленарного засідання, те, що деякі речі не озвучуються і не публікуються на сайті обласної ради не подобається усім депутатам, і насамперед із фракції «Батьківщина», яка сьогодні є не такою вже і великою, але там є люди, які є фахівцями і розбираються у цих речах.

Там відбуваються процеси, які вже не керовані керівництвом обласної ради. Ліва рука інколи не знає, що робить права. Ми, як відповідальна політична сила, яка є у опозиції, не можемо і надалі миритись із цими процесами. І ніхто не приховує того, що нині, і деякі голосування останнього пленарного засідання це продемонстрували, є критична маса депутатів, які готові проголосувати за зміну керівництва Львівської обласної ради. Чи піде це на користь – це вже зовсім інше питання. Я хочу вірити, що цей сигнал уже давно отримало керівництво обласної ради і саме зараз вони не поїдуть у «закордонний виборчий округ» набиратись сил, а будуть працювати саме над тим, щоби вийти на результат і з вересня почати реальну системну роботу. Крім того, ми бачили ситуацію по деяких школах-інтернатах, яким чомусь наперед не дають фінансування. Це взагалі нонсенс таке вчиняти посередині навчального року.

Мені видається, що певні політичні сили, які спочатку підтримували основну групу, втратили довіру один до одного. Саме навколо цього і виникли проблеми. Ми, наприклад, не дивлячись навіть на те, що маємо голову комісії із майнових питань, маємо принципову політичну позицію: проти будь-якого розпродажу,як у державі під час війни, так і у області. І коли хтось мене переконує, що десь невелика кількість дітей чи хворих в інтернаті і тому потрібно їх закрити, то у мене виникає саме те питання, із якого ви почали – а ви хочете стадіон брати на утримання, якщо не можете утримати у області школи-інтернати. Приміщення комусь подобається чи земля під цими приміщеннями? Визначтесь!Навіть за радянської влади, за усі роки Незалежності, кожен голова обласної державної адміністрації старався вирвати із центральних органів виконавчої влади максимальну  кількість майна на обласну комунальну власність, а зараз усі прийшли, розповідають, що ніхто собі нічого не купляє, але легенько хочуть продати одне, друге, третє приміщення.

МИ КАЖЕМО, ЩО МОЖЕМО УТРИМУВАТИ СТАДІОН, АЛЕ НЕ МАЄМО КОШТІВ НА УТРИМАННЯ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ

Фактично, іде система подвійних стандартів – ми розповідаємо, що настільки добре живемо, що можемо самі утримувати стадіон, але разом із тим говоримо, що не можемо утримати ту ж школу-інтернат у Винниках. Я не є прихильником шкіл-інтернатів і цією темою займався у 2005-2006 роках у Міністерстві за часів Ющенка. Ми об’їздили весь світ – Швеція, Велика Британія. Тому я кажу: «Шановні, у Європі давно нема інтернатів, але добийтесь того результату, щоб із 400 дітей у інтернаті залишилось п’ять-сім, а усі інші знайшли собі родину. Тоді цю школу можна і закрити, але якщо сьогодні у вас є 30-50 дітей, то працюйте – вже наступних у перший чи другий клас не беріть, але цих довчіть».

А  просто сказати, що це неефективно – не можна. Так, якщо сьогодні подивитись розрахунки, то справді неефективно утримувати дитину, яку обслуговують троє дорослих, але усе порізати і не запропонувати нічого взамін – це теж не підхід до справи.

Я МОЖУ СКАЗАТИ СИНЮТЦІ «БРАВО»

Саме тому я кажу, що керівництво Львівської обласної ради втрачає контроль над ситуацією, але керівництво обласної ради – це не один Ганущин, це – уся президія. Відділяючи Олега Михайловича, бо він голова обласної державної адміністрації. До речі, він вдало, і я у цій ситуацію можу сказати йому «Браво», знаходиться над нею (цією ситуацією, – Ред.). І це правильна позиція голови ОДА.

 – І вже зовсім на завершення: у Вас на посаді голови обласної державної адміністрації було гасло «Працюю перший день як останній, а останній як перший». Яке гасло Михайла Цимбалюка у партії «Батьківщина»?

– Дякую, Олеже, за хорошу пам’ять. Гасло у мене не змінюється. Я прекрасно розумію, що партія «Батьківщина Львівщини» жила до мене і я б хотів, щоб жила після мене, але була кращою. Я не є мрійником і реально дивлюсь на речі. Політична конкуренція є дуже і дуже високою, особливо тоді, коли є високий партійний рейтинг.

Ми починали із того, що коли я прийшов сюди, то рейтинг у області був набагато меншим, а зараз рейтинг в Україні є набагато вищим і на Львівщині також. Але я реально дивлюсь на речі, тому мене цікавить інше: як будуть говорити про Цимбалюка, який піде із посади керівника «Батьківщини Львівщини».

Я б хотів, щоб так, як я раніше Вам говорив на посаді голови ОДА, коли через багато років спитають, яким керівником «Батьківщини Львівщини» був Цимбалюк, люди сказали: «Та були ще й гірші за нього» (сміється). Оце для мене і буде найкращою оцінкою, але найголовніше, коли на будь-якій посаді, чи навіть без неї, ми могли людям зробити добро.

Тому такий принцип і зараз є у мене – спішити робити добро, а якщо не виходить робити добро, то хоча б свідомо не шкодити. І тільки це насправді важливо.

Коментарі

Позначки: Батьківщина Львівщини, Ганущин, Львівська обласна рада, Синютка, Тимошенко, Цимбалюк