“Акордеонна осінь” – це нова сходинка, на яку ми піднялися”

– Яке місце,на твою думку, займає акордеонне мистецтво у сучасному музичному просторі України?

– Це насправді досить складене питання, яке вимагає дипломатичної відповіді. Неправильно було б говорити, що все не так і ми котимося в прірву. Зрештою, не зовсім чесно говорити, що акордеонне мистецтво є передовим і процвітаючим.

Однозначно хочеться сказати, що акордеон є недооціненим інструментом. У нього колосальні можливості, здатні всебічно розвивати музиканта. Бо один інструмент має в собі три головні музичні лінії: бас, акомпонемент і мелодія. Саме тому музиканти-акордеоністи згодом стають хорошими оркестровщиками, композиторами.

Проте, не зважаючи на те, що в академічному акордеонному мистецтві є багато ентузіастів, хороших педагогів і талановитих виконавців, слід відзначити, що наразі ми значно поступаємося нашим сусідам білорусам, росіянам, полякам. У цих країнах акордеон займає значно краще місце. Там активно пропагуються фестивалі, конкурси, виконавське мистецтво, залучаються композитори, які не мають жодного відношення до акордеону, проте знаходять в ньому нові можливості.

Поки в нас, в Україні, не зрозуміють, що акордеонне мистецтво має бути публічним, шанс на поліпшення ситуації годі чекати. Проте, популяризувати інструмент потрібно віртуозною грою, якісним репертуаром, доступним для ширшого кола слухача. Не потрібно бути ідейним, просувати всюди класику, авангард і складну для розуміння сучасну музику. Варто усвідомити, що до такої серйозної музики слухач має бути адаптованим. На жаль, зараз є величезна прірва між академічною акордеонною музикою і тією музикою, яку часто транслюють по радіо і телебаченні.

– У сучасному музичному світі акордеонних колективів, тим паче тріо не так вже й багато. Чи є запит в Україні на такий тип мистецтва, і що скажеш про європейський досвід?

– Відповідь частково міститься у самому запитанні. Оскільки не часто трапляються акордеонні колективи, тим паче тріо, люди рідко знають що це і вагаються: чи варто відвідувати такого плану концерти. В Україні додаткових труднощів завдають  асоціації, які виникають в наших людей, коли вони чують акордеон, баян. Для більшості – це “гармошка”, інструмент, на якому грають на весіллі за столом, до того ж музиканти, які не мають жодного стосунку до акордеона.

Колективу “Resonance trio” вже понад п’ять років, і я думаю весь цей час пішов на те, щоб подолати цей стереотип. Що мене особливо тішить… Коли люди чують наш концерт чи виступ, вони вже назавжди міняють думку про інструмент. За цей час ми встигли познайомитись з багатьма хорошими людьми, менеджерами, тому можу сказати, що запит, принаймні на нашу музику, є точно, і в Україні, і за кордоном.

–  Про колектив “Resonance trio”. У Вас багато перемог у фестивалях, конкурсах, маєте досвід концертної діяльності в Польщі та Німеччині. На чому базується ваша творчість, як формуєте репертуар? Чи враховуєте смаки і вподобання аудиторії?

– Уподобання аудиторії враховуємо обов’язково. Музикант і аудиторія – це складові одного цілого. Для того, щоб бути потрібнішими, стараємось виконувати абсолютну різну музику. Якщо є якісь прогалини в репертуарі, прагнемо їх заповнити. Сам репертуар концерту чи виступу залежить від того, де і кому нам виконувати свою музику. Проте, думаю, не зважаючи на стиль і жанр композиції, є одна ключова умова: вона мусить нам подобатися, відповідати нашим музичним смакам, які, здебільшого, є дуже схожими. Все ж обличчям нашого колективу, як в принципі кожного колективу, є наша авторська музика.

– Тепер трохи про ваші здобутки і напрацювання. Про студійники…

– За весь час випустили тільки два альбоми: “Energy of hearts” і “Акордеонна осінь” (із живого виконання). Вже не можемо дочекатися коли розпочнемо запис третього – “Iron Bird”, значну частину якого ми показали на нашому концерті 18 листопада у Львівській філармонії.
Це – по-справжньому щось нове, адже наше завдання – засобами акордеону передати максимально наближено всю атмосферу польоту: від шуму двигунів і до приземлення літака.

Для цього спеціально було написано три нові авторські композиції: “Iron Bird”, “Fly”, “Турбулентність”.

– Авторська музика – основа і візитка колективу. Скільки б не аранжував, не каверив, рано чи пізно приходиш до цієї аксіоми. Які твори пишеш, що надихає створювати музику?

– Наразі я написав для колективу шість композицій. Перші – “Чорний ворон”, “Втрачені мрії” та “Воїн”. Вони активно виконуються на концертах і вже отримали  досить багато схвальних відгуків. Є також три композиції, які я вже згадував: “Iron Bird”, “Fly”, “Турбулентність”.

Якщо говорити чесно, я ообливо пишаюсь цими роботами, оскільки заздалегідь була ідея записати альбом “Iron bird”, в якому передаватиметься вся атмосфера польоту. Тому свої композиторські навики мені прийшлось використовувати в конкретних рамках.

Щодо натхнення, то це дуже складне питання. Надихає абсолютно все, що нас оточує. Я пробував пояснити сам процес, а потім зрозумів, що це без сенсу, оскільки передати словами це не можливо. Напевно, є речі, які ми не можемо пояснити. Іноді мені здається, що я всього лиш ручка в чиїхось руках, бо, озираючись, не вірю, що міг це написати.

– Важливими в репертуарі колективу є не тільки стиль і напрям, а й саме звучання, манера його подачі. Чи слідкуєте за сучасними віяннями, інструменти яких марок обрали?

– За сучасними трендами стежимо. Але однозначно намагаємося все робити по-своєму. Цікавимося не для того, щоб щось запозичити, а для того, щоб не відстати від сучасності, завжди бути в курсі нового. Про манеру подачі… Ми повністю довіряємо своїм серцям, ведемо постійне спілкування на сцені невидимими жестами, які виробились за час роботи. Навчились тонко відчувати публіку і розуміти один одного з півжеста.

Ось це спілкування, відчуття публіки, довіра власним емоціям і створило нашу манеру виконання. Інструменти в нас інтернаціональні. Є і німецький, і російський, і італійський. За великим рахунком, це ключові країни з виготовлення акордеонів. Думаю, це різноманіття і додає свого шарму.

– Музика й той чи інший інструмент ніколи не будуть популярними, якщо їх не промувати. Чи не з цих міркувань з’явилася ідея створити фестиваль “Акордеонна осінь”?

– Тут багато чинників… Думаю, усі разом дали такий ефект. Ми любимо акордеон і хочемо, щоб він вийшов у ширше коло слухачів, щоб його бачили на сцені, на екранах, чули по радіо… Адже так важливо, щоб маленькі діти, які займаються з акордеоном в музичних школах, бачили, що на ньому не тільки можна грати нудні гами, але й виступати на великих сценах і бути справжніми артистами. Без нових поколінь, без зацікавленості серед дітей і їхніх батьків будь-яке мистецтво приречене.

Інший вагомий чинник: Львів – центр Західної України, але не має жодного серйозного акордеонного конкурсу чи фестивалю. У Дрогобичі, Києві, Харкові, Кропивницькому є. Ми вирішили виправити таку ситуацію. Не просто вирішили, а створили справжнє свято акордеонної музики із шоу-програмою, з різноманітним репертуаром, який буде цікавим і широкому колу слухачів, і професіоналам. Такого концерту немає ніде в Україні. Принаймні, досі не чули про таке. Академічні концерти, конкурси є, однак шоу-програм немає.

– Уже вчетверте у нашому місті відбувся цей музичний фестиваль. Який досвід із попередніх взяли, що врахували, який  цьогорічний lineup?

– Кожен фестиваль “Акордеонна осінь” –  це як нова сходинка, на яку ми піднялися ще вище, стали на порядок кращими, розумнішими. Кожна з чотирьох принесла щось нове і безцінний досвід. Ми пишаємося своєю еволюцією, яка є помітна неозброєним оком. Починали з Органного залу, потім в стінах консерваторії, в Палаці Культури ім. Гната Хоткевича… І нарешті, цього року, дійшли до однієї з головних сцен нашого міста, Львівської філармонії. Окрім цього, до нас долучились талановиті менеджери, такі як Петро Луцишин і Остап Майчик. З нового цього року – поєднання акордеону з електромузикою і навіть хором.

– Цього року ви замахнулись на “Перше акордеонне шоу”. Що вкладаєте у зміст цього формулювання?

– Ми, в принципі, щороку намагаємось дивувати слухача. Проте досі це було дещо нейтральне між академічним виступом і шоу-концертом. Думаю цього року по праву буде “Перше акордеонне шоу”, причому, за першість зможемо поборотися не тільки у Львові, але і в цілій Україні.

– Чому саме в акордеонному мистецтві бачите перспективи? Адже інакше б не обрали його за справу життя?

– Дуже хороше запитання. Ми розуміємо, що на кону – все. Адже на те, щоб довести людям всю красу акордеону і мати можливість заробляти і забезпечувати свої сім’ї, ми поставили найдорожче, що в нас є – наш час. Життя – це не комп’ютерна гра, де завжди можна розпочати спочатку.

Рано чи пізно, але так буде, що ми не зможемо виконувати віртуозні твори. Доведеться завершувати виконавську кар’єру. Доти ми повинні стати твердо на ноги, щоб мати можливість забезпечувати свої сім’ї. Ми не знаємо, чи вийде нам досягти результатів, які ставимо перед собою. Ще важче сказати, які перспективи чекають акордеонне мистецтво за кілька років.

Що точно можу сказати? Що без “Resonance trio” ми ніколи б не стали тими, ким є сьогодні. “Resonance trio” дає нам можливість їздити світом, знайомитись з новими людьми, жити творчістю, отримувати задоволення від спільного виконання. Незалежно, – чи це велика сцена, чи маленька аудиторія для репетицій. А численні вигуки «браво» і щира подяка після кожного нашого концерту змушують вірити у світле майбутнє акордеону.

Довідка

Назарій Любінець – фронтмен та засновник акордеонного “Resonance trio”, провідний методист музичного жанру в обласному центрі народної творчості, викладач музичного коледжу ім. С.П. Людкевича, аспірант ЛНМА ім. М.В. Лисенка.

Ілюстрації: Данило Секунда і Степан Ярко

Коментарі

Позначки: альбом, концерт, мистецтво, музика, творчість, фестиваль