У Львові завершили реставрувати ще один старовинний балкон

Новини 03 Листопада, 2017 107

Кам’яні фігури путті (вул. Вірменська, 13)

У межах програми співфінансування реставрації балконів від спільного українсько-німецького проекту відновлені балкон і кам’яні фігури путті

У рамках програми співфінансування реставрації балконів від спільного українсько-німецького проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» (GIZ) на вул. Вірменській, 13 фахово відновлено балкон і кам’яні фігури путті.

Будинок на вул. Вірменській, 13 – це колишня кам’яниця Муратовичів. Будівля є пам’яткою архітектури національного значення.

«Ажурна решітка балкону разом з фігурами путті були демонтовані і реставрувались в майстерні. Балконну плиту і кам’яні консолі фахівці відновлювали на місці. На кам’яну плиту було прокладено цинкову бляху і для комфортного перебування мешканців – дерев’яний настил. На весь перший поверх будинку реставратори наклали компреси для знесолення каменю, після чого камінь було очищено та доповнено», – повідомляють керівники проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» (GIZ).Нагадаємо, за минулі 5 років у рамках цієї програми було фахово відреставровано 55 балконів в історичному середмісті.

Довідка

Чотириповерховий житловий будинок на вул. Вірменська, 13, відомий також як палац Мірів, з’явився внаслідок перебудови наприкінці XVIII ст. двох давніших кам’яниць архітектором Петром Полейовським та П’єром Дені Ґібо. Це пам’ятка архітектури національного значення (ох. № 319), що у своєму вирішенні поєднує риси класицизму та рококо. У XIV–XVII ст. на місці кам’яниці стояли два будинки, в одному з яких мешкав Говганес Карматанянц (Іван Муратович) – перший вірменський друкар у Львові. У списках платників податків 1631-го, 1662-го та 1767 рр. будинок позначений як кам’яниця Муратовичівська. У ІІ пол. XVIII ст. обидві кам’яниці занепали. У 1773 р. їх викупив арх. Петро Полейовський, а у 1778 р. власником будинку став граф Йозеф Міро. У 1781–1783 рр. на його замовлення кам’яницю перебудували за проектом П’єра Дені Ґібо. Саме ця реконструкція визначила переважно сучасний вигляд будівлі. З 1857 р. у кам’яниці була розміщена фінансова прокуратура, у 1929–1933 рр. – товариство «Релігійна бібліотека», а у 1933–1945 рр. – Архідієцезіальна спілка вірмен.