У день похорону мав захищати бакалаврську роботу: студент ІТРЕ Михайло Міхеєв загинув на Донеччині

Надзвичайно важко дізнаватися, що пантеон сучасних героїв поповнюють нові й нові захисники, серед яких і студенти нашого університету. Молоді, сповнені сил, а головне – бажання творити зміни, вони прощаються з безтурботним студентським життям та вдягають військовий однострій.

Про це пише Четверта студія з посиланням на прес-службу Львівської політехніки.

Одним із таких відважних українців був студент Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки – Михайло Міхеєв. Герой боронив нашу країну на Донеччині у складі 80-ї десантно-штурмової бригади. 30 червня Михайло мав захищати свою бакалаврську роботу, натомість цього дня викладачі та одногрупники прощалися з ним у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла.

Андрій Кузик – старший викладач кафедри радіоелектронних пристроїв та систем, голова профбюро ІТРЕ, розповідає, що хлопець народився й жив у Львові, вступив до Політехніки 2017-го. Одразу почав навчатися на 2-му курсі, адже до того закінчив Міжрегіональне вище професійне училище зв’язку. У 2020-му взяв академічну відпустку й здійснив свою мрію – вступив на військову службу до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади десантно-штурмових військ Збройних сил України. До того проходив військове навчання у 169-му навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого, опісля служив у складі 540-го зенітного ракетного Львівського полку імені гетьмана Івана Виговського.

«Я пригадую, що він завжди чимось відрізнявся від інших. Коли був на 4 курсі, то взяв академку й навчання не завершив, хоча тоді йому залишалося здати тільки бакалаврську роботу. Буквально нещодавно, у травні, він прийшов до нас і сказав, що все-таки хотів би закінчити навчання й захистити диплом. Тоді ж я дізнався, що весь цей час він служив у війську й навіть зараз приїхав до Львова, бо отримав поранення в ногу. Пригадую, Михайло жартував, що рани в нього швидко заживають, тому підлікується й знову повернеться на фронт. Власне, так він і зробив… Ми призначили йому наукового керівника, і хлопець працював над своєю темою. Захищати роботу мав 30 червня, онлайн, перебуваючи на війні. Науковий керівник переписувався з ним ще 24–25 червня, а 26-го він загинув… невимовно боляче дізнаватися про такі новини…», – зі сумом завершує розмову Андрій Кузик.

Віктор Протасевич, науковий керівник, старший викладач кафедри РЕПС, спілкувався зі своїм студентом усередині червня. Зауважує, що Михайло був спокійний, мовчазний хлопець. Коли отримав поранення й повернувся до Львова, виявив бажання допрацювати бакалаврську роботу й захистити її.

«Ми бачились із Михайлом кілька тижнів тому. Тоді він ще лікувався від поранення й був упевнений, що до кінця червня перебуватиме у Львові, але буквально за тиждень його вже відкликали на Схід. Видно, була потреба, адже він – боєць із досвідом, перед війною служив. Михайло запам’ятався як дуже спокійний хлопець, говорив мало і тільки про те, що стосувалося теми. Обіцяв надолужити навчання, доки буде у Львові, але не встиг, бо викликали швидше. Зауважу, що до нас на кафедру він приходив у цивільному одязі, мабуть, не хотів демонструвати свій статус військовослужбовця, хоча у сьогоднішній ситуації міг би цим скористатися, але так не зробив. Коли вже перебував на Сході, ми з ним переписувалися стосовно бакалаврської роботи, його відповіді були дуже лаконічні, часто ставив просто «+». На тому все… Я знав, що він уже має бойовий досвід, бо ще в 2020-му, перед укладанням контракту, казав мені, що хоче у військо. Це був його свідомий вибір і його особисте рішення», – каже про Михайла його науковий керівник.

Михайло Міхеєв загинув 26 червня, захищаючи нашу країну на Донеччині. У день захисту бакалаврської роботи з ним прощався рідний Львів. Удома на героя чекала мама, бабуся й наречена.

Михайло Міхеєв – 25-річний хлопець – пішов на війну не для того, щоб загинути, бо він, як і кожна людина, по-справжньому хотів жити, а тому будував свої мирні плани, здобував освіту. Проте за таке життя йому, як і тисячам іншим наших вояків, довелося стати на ґерць із московським загарбником. А ще він боровся за таку Україну, де за вікнами не мали б розриватися ракети і в якій, зрештою, громадяни не мали б забувати про подвиги своїх героїв… Про останнє обіцяємо подбати.

Дякуємо за твою мужність, Михайле! Схиляємо голови перед кожним захисником, який віддав своє життя за нашу перемогу!

Коментарі