“Тесла” чи сировина? Як розвиватиметься українська літієва галузь

Літієва лихоманка триває. Світовий ринок визначився з лідерами щодо запасів та можливостей заробітку на виробництві літій-іонних батарей. Про це у блозі пише екс-керівник Держгеонадр України, голова ГО “Наука. Розвідка. Видобування” Дмитро Кащук.

Крім Південної Америки, аналітики Bloomberg віднесли до цього переліку й Україну.

Хоча експерти національного геологічного ринку і кажуть про можливість заробітку на літію, наразі мова не йде про електроавтомобілі.

Як літій може підняти економіку України?

Україна — лідер у Європі з покладів літію. За неофіційними даними, запаси оксиду літію на окремих родовищах оцінюються 0,5-5 млн тонн. Серед них —“Полохівське”,“Добра” та “Шевченківське”. Однак результати їх досліджень послабили сподівання стати частиною світового виробництва акумуляторів.

Світову популярність літію принесла компанія “Тесла”, яка запустила виробництво літій-іонних батарей у промислових масштабах. Однак цей лужний метал довів свою значимість задовго до цього. Жоден сучасний гаджет не обходиться без літію. Його також використовують у медичній та аерокосмічній галузях.

Значна частка цього металу використовується у керамічній промисловості. Саме вона може стати однією з ключових галузей економіки України. Вітчизняні вчені-геологи оптимістичні щодо якості літієвих руд. За їхніми даними, руди містять літій у концентраціях, достатніх для економічно вигідного його вилучення.

Є й інвестори. Уперше за історію України вони вклали гроші у розробку родовищ.

Тут варто згадати історію успіху канадської компанії Frontier Lithium Inc. Завдяки особливій технології збагачення руди вона досягла високого  результату. Спеціалісти розробили технологію отримання високоякісного концентрату, який ефективніший при використанні саме в керамічній промисловості.

Цим шляхом повинен йти і літієвий сектор України. Високоякісний концентрат — надзвичайно важлива сировина для керамічної та скляної промисловості. Він зменшує температуру плавлення керамічних мас, відповідно, й витрати енергії, а отже, значно підвищує прибутковість виробництва та якість продукції.

Бракує лише технологій отримання концентратів з вітчизняних літієвих руд та хімічних сполук з концентратів. Через це ми не можемо конкурувати з “літієвим трикутником”: Чилі, Аргентиною та Болівією, які добувають літієві солі з поверхні озер. В Україні ж видобувати літій потрібно у шахтах на глибині понад 100 м.

Світовий ринок швидко розвивається, вказуючи на можливості для України.

Перший варіант — продавати концентрат як готовий продукт. Наразі найбільше його споживає Китай. Тонна літієвого концентрату з вмістом оксиду літію 1,3% може коштувати 100 дол. Це один із сприятливих сценаріїв для України.

Можна виробляти концентрат з більшим вмістом літію, тоді ціна суттєво зросте. Один відсоток оксиду літію в концентраті коштує близько 100 дол.

Другий варіант — переробляти руду до карбонату та гідроксиду літію, але для цього потрібні значні інвестиції та нові технології. Є тут й екологічний аспект.

Третій варіант — керамічна галузь. Це класична сфера використання літію.

Ключовий показник якості літієвої руди — вміст заліза. Чим його менше, тим краще. Вміст заліза в концентраті понад 1% убиває інтерес хімічної та керамічної галузей до продукту, а отже — й економічну ефективність розробки родовищ.В Україні цієї технології потребують чимало виробників кераміки, але вони готові змінити виробничі процеси лише за наявності гарантій довгострокових поставок.

Україна також здатна стати складовою глобального ринку, але швидко конвертувати власні поклади в гроші не зможе. Існує ризик чергового технологічного прориву, який девальвує попередні досягнення.

Недавно стало відомо про справжній прорив в галузі твердотільних акумуляторних батарей. Американський вчений Майк Циммерман, керівник проекту Ionic Materials, винайшов технологію, яка зможе вирішити кризу ємності батарей для електромобілів і через два роки почне витісняти літій-іонні батареї.

Крім того, за прогнозами, до 2021 року ціна на літій впаде на 45%. Виробництво набиратиме обертів, але через перенасичення ринку ціна знижуватиметься. Отже, потрібно працювати над питанням збагачення літієвих руд, налагоджувати експортні поставки та переорієнтовувати вітчизняну промисловість.

Родовища, на які видані спеціальні дозволи, потребують додаткової розвідки для підтвердження даних буріння, отриманих за часів СРСР, досліджень на сучасному рівні. На їх результатах базуватиметься техніко-економічне обґрунтування. На цьому етапі була б доречною політика державного страхування ризиків.