Загиблі гірники. Фото: Галина Терещук/Радіо "Свобода"
У результаті обвалу порід покрівлі було смертельно травмовано двох працівників ДП “Львіввугілля”
2 вересня Сокальський районний суд розпочне слухання справи за фактом порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, який стався 29 травня 2019 року на шахті «Лісова» ДП «Львіввугілля». У результаті обвалу порід покрівлі, було смертельно травмовано двох працівників дільниці №1: Михайла Турка, гірника підземного, 1997 р. н. та Михайла Павлика, гірника з ремонту гірничих виробок, 1971 р. н.
Як пише “Четверта студія”, про це повідомляє “НЕОрадіо Червоноград”
Як зазначається, потерпілими у цій справі визнано родини загиблих гірників.
Вісник спілкувався із мамою Михайла Турка – Наталею.
Як розповіла, пані Наталя на шахті № 8 (з початку 2000-х років перейменована на «Візейську») працював дід, за свою шахтарську працю отримав орден «Шахтарська слава». На восьмій шахті усе життя працював свекор, чоловік – 25 років. Старший син Іван також шахтар. Молодший – Михайло, пропрацював 9 місяців…
«Тоді у четверту зміну мої сини були в шахті обоє. Як я потім дізналася, старший син був біля обвалу, але його хлопці ближче не пустили… Іван зателефонував о 6 ранку, щоб ми приїхали на шахту, але не сказав, що трапилося. Коли ми з чоловіком приїхали, побачили машини гірничо-рятувальної служби, швидкої. Я працюю на шахті, і знаю, що рятувальники так просто не їдуть, значить щось сталося. Побачила Івана здалека, запитала: «Де Міша?». Він на мене глянув і я зрозуміла, що моєї дитини більше нема…
Після школи Міша вступив у Львівський аграрний університет, отримав бакалавра за спеціальністю «міжнародна економіка» і планував вступати на 5 курс Рівненського Інституту водного господарства, філія якого є у Червонограді. Одного дня прийшов і каже: «Мамо й тату, можна я буду поєднувати навчання і працювати?» «Хочеш – пробуй». Краще б не пробував…
Міша захоплювався футболом. Разом з хлопцями щотижня у суботи чи неділю їздили в Червоноград, винаймали спортзал, тренувалися.
Він був добрий організатор, як я кажу, живчик. Друзі Міші минулого року допомогли картоплю викопати, яку ми садили ще з ним. Дитини не стало – у нас в хаті тихо, пусто.
Коли у день трагедії, 29 травня 2019 року, на шахту приїхав Президент України Володимир Зеленський, було озвучено, що загиблі, а, значить, і мій син, опинилися там, де його не мало бути. Я тоді відкрито обурилася, що це неправда, бо на шахті працюю 25 років, знаю процедуру допуску працівників і знаю, що були порушення. Мого сина не мали права направляти на роботи з погашення гірничих виробок, бо він не був гірником з ремонту гірничих виробок і не пропрацював на шахті 1 рік.
Президент тоді підійшов до мене, підтримав, запитав, чи щось потрібно. Я відразу сказала: не треба нічого, хочу лише справедливості. Не може бути, щоб всю вину скинули на загиблих.
У перші кілька днів після трагедії я зверталася до Михайла Волинця, як до керівника профспілки, членом якої був мій син, намагалася з ним зв’язатися. Мені говорили, що його нема, що за кордоном, потім, що зайнятий. Коли Волинець був у Сокалі, він теж проігнорував моє прохання про зустріч…
Коли Володимир Зеленський у лютому цього року приїхав на шахту «Межирічанська», де я працюю, наш директор Ігор Крокош посприяв другій зустрічі з президентом. При спілкуванні він запитав, чи є якісь проблеми, чи потрібна допомога. Знову сказала тільки одне: хочемо з чоловіком справедливого суду. Ми не багата і не бідна родина, але гроші нам не потрібні.
Хочу, щоб суд назвав винних у загибелі мого сина. Зокрема, чи винний гірничий майстер, який підписав такий наряд. Він закінчив вищий навчальний заклад, отримав посаду і взяв на себе відповідальність за безпеку працівників. Чому у третю зміну ГРОЗів не пустили у ту лаву, а в четверту він їх туди направив? Думаю, що крім гірничого майстра є й інші винні…
2 вересня відбудеться перше судове засідання у кримінальному провадженні за фактом порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою. Про те, що справу передають до суду нас, потерпілу сторону, повідомили наприкінці травня, в останній день, коли можна було ознайомитися зі справою. При тому, що ми постійно цікавилися, чи є вже результати експертизи з Дніпра – самі навіть приїжджали в Сокаль на початку травня. А потім дізналися, що результати були ще 5 травня. Інша сторона про це була повідомлена завчасно, разом з адвокатом вони майже місяць ознайомлювалися зі справою, мали можливість писати апеляції. До нас ці люди не приїхали жодного разу, не просили вибачення. Ще в день трагедії, коли тіло мого сина забирали в морг, нам казали, що цьому молодому чоловікові (гірничому майстру) нічого не буде…
Знаю, що дружина загиблого Михайла Павлика написала заяву, що нікого не звинувачує. Вона про це говорила ще в день аварії, коли ми розмовляли на шахті. Її я розумію – у неї троє дітей і підіймати їх на ноги самій важко. Їй купили дві квартири, зробили ремонт, дякувати Богові, матимуть, де жити, бо родина винаймала житло. Я виховала гарну дитину, відмінника, спортсмена і не змирюся з тим, що ніхто за його смерть не відповість».
Вже після Дня шахтаря на могилі Михайла встановлять пам’ятник. «Я багато понасаджувала на могилі сина квітів. Вона вся у квітах, – каже пані Наталя. – Як встановлюватимуть пам’ятник, їх треба буде повиривати. Прийдуть хлопці, а там не буде квітів. Вирішили, що вже після Дня шахтаря. Пам’ятник замовили великий, гарний. Шахта виділила 30 тисяч гривень. Але він вартує значно більше, бо це все, що ми можемо зробити для сина. Два місця залишили для себе. Чоловік має золоті руки – все сам огородив, виготовив і поставив лавку… Цього року мали гуляти весілля сина. Міша 7 років дружив, а згодом почав зустрічатися з дівчиною Олею з Сільця. За кілька днів до аварії сказав, що треба подвір’я зробити, бо наступного року буде одружуватися. Планували жити з нами.
День шахтаря ми завжди святкували. Повна хата народу, були шашлики. Тепер – лише ми вдвох з чоловіком.
Після загибелі сина думала, що на роботу не повернуся, після відпустки хотіла розрахуватися. Важко було бачити, як хлопці йдуть на ствол. Але мені запропонували перейти з підстанції в електроцех електрослюсарем. Тут старалися завантажити роботою, щоб думки були зайняті, менше думала про Мішу»…
Коментарі
Позначки: гірники, Михайло Павлик, Михайло Турко, суд, шахта «Лісова»
