Сьогодні виповнюється 131-річниця з дня народження Дмитра Вітовського

Сьогодні, 8 листопада, виповнюється 131-ша річниця з дня народження українського політика і військовика, сотника Легіону Українських Січових Стрільців, полковника, начального команданта УГА, Державного секретаря військових справ ЗУНР Дмитра Вітовського.

Про це пише прес-служба ЛОДА.

Народився Дмитро Вітовський 8 листопада 1887 року у дрібношляхетській родині в селі Медуха Станіславського повіту, випускник Станіславівської гімназії та правничого факультету Львівського університету.

Член Головної Управи Української радикальної партії, організатор «Січей», голова драгоманівської таємної організації, один із найактивніших провідників студентської молоді. Брав участь у боротьбі за створення українського університету, розробив план звільнення з в’язниці Мирослава Січинського, котрий здійснив замах на намісника Галичини графа Андрія Потоцького. За активну політичну діяльність був засуджений та позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, якого отримав 1908 року.

В легіоні УСС, куди був переведений з австрійського війська, перебував із серпня 1914 року, командир однієї з найкращих сотень напівкуреня Шухевича.
У жовтні сотню Вітовського підпорядкували генералу Леману, командиру восьмої кінної дивізії, яка брала участь у жовтневому наступі Австрійських військ на Галичині. Наступ проводився в напрямку з Ужка до Старого Самбора, за словами самого Вітовського це пов’язання з кіннотою було не надто вдалим.

Згодом сотня Вітовського брала участь у боях під Туркою та Нагуєвичами, де заледве не потрапила до російського полону.
Дмитро Вітовський був стрілецьким ідеологом та одним з неформальних лідерів УСС, ініціатором стрілецького фонду.
В 1916–1917 роках разом з четарями Миколою Саєвичем і М. Гаврилком організовував українське шкільництво на Волині, а в 1918 році – на Поділлі. В період Української держави деякий час був комендантом Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади.

Один з керівників Листопадового чину 1918 року у Львові, командир збройних сил ЗУНР, пізніше – державний секретар військових справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії.

У травні 1919 року – член делегації на мирній конференції в Парижі, яка за дорученням Державного секретаріату мала домагатися припинення агресії Польської держави проти ЗУНР.

Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія) разом із ад’ютантом, чотарем УГА Юліяном Чучманом (1895-1919 рр.).
Похований був у Берліні 14 серпня 1919 року на цвинтарі Гугенотів.
1 листопада 2002 його прах урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі міста Львова.