Фото: znaj.ua
Сьогодні день пам’яті Михайла Грушевського – голови Центральної Ради Української Народної Республіки, історика, організатора науки, політичного і державного діяча.
Як пише «Четверта студія» з посиланням на Укрінформ, 85 років тому відійшов у вічність Михайло Грушевський (1866-1934) – Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897–1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), автор понад 2000 наукових праць, художніх творів.
У березні 1931 року Грушевський був звинувачений в українському буржуазному націоналізмі й керівництві підпільною антирадянською організацією і висланий до Москви під чекістський нагляд. Хворого вченого залякували й усіляко шантажували, зокрема, погрожували ув’язнити його доньку Катерину і все заради того, аби він «зізнався» у не скоєних злочинах. Згодом справу начебто закрили, але пильного стеження за науковцем не полишали.
Помер Грушевський 24 листопада 1934 року у російському курортному Кисловодську від сепсису через три дні після операції з видалення фурункула. Операцію провів лікар місцевої лікарні, котрий, навіть, хірургом не був, перед цим відмовивши Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом. Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРР вмістила повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила: Поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України – Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону утворити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім’ї академіка Грушевського М. С. персональну пенсію 500 крб. на місяць».
Ховали небіжчика 29 листопада. З похорон Грушевського чекісти зробили фарс, вдало скориставшись нагодою для чергового піар-ходу у власних інтересах, представивши українського вченого «радянським академіком», що визнавав і всіляко підтримував соціалістичний лад. Але зовсім скоро ім’я науковця й політика викреслили з вітчизняної науки та історії, а праці заборонили, запроторивши у спецфонди.
«Сталінська» енциклопедія, відкинувши будь-які хитрощі, прямим текстом писала, що Грушевський «…историк буржуазно-националистической буржуазии, непримиримый враг Советской власти…». Його звинувачували в усіх смертних гріхах, зокрема й у тому, що був пов’язаний з Габсбургами і мріяв створити українську монархію під німецьким протекторатом, а всі його наукові праці – фальсифікація історії. Більшовики розправились з Грушевським по повній, і як вони, певно, думали, назавжди. Але радянська імперія рухнула і відбулось повернення вченого – науковими працями, дослідженнями, меморіальними дошками, пам’ятниками, музеями.