Непокаране зло завжди повертається, – Софія Федина

Вперше український Чикаго познайомився з Софією Фединою у грудні 2017 року, коли співачка та волонтерка прибула у Місто Вітрів для збору коштів на підтримку військових у зоні АТО. Це був незабутній концерт – патріотичні пісні, розповіді про Майдан, війну та волонтерську діяльність. Про те, як на передовій потрібний теплий одяг, прилади нічного бачення, набори для ремонту машин, медикаменти та багато інших важливих речей. Вражена діаспора мовчки слухала і плакала, потім палко аплодувала й допомагала збирати необхідну суму.

Софії неможливо не вірити. Її неможливо не слухати. А, поринувши душею в її пісні, важко залишатися байдужим.

Після побиття столичних студентів Софія виступала на Майдані у Львові, потім у Києві, а, коли почалась війна, організовувала благодійні концерти й зайнялась волонтерством.

Сьогодні Софія Федина – українська співачка і телеведуча, політик, громадський діяч, членкиня Президії Світової федерації українських лемківських об’єднань, політолог-міжнародник, кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних зв’язків і дипломатичної служби Львівського університету ім. Франка, народний депутат України IX скликання.

Як пише «Четверта студія», Софія Федина розповіла про свою роботу волонтерки й політика, “війну” в соціальних мережах та власні досягнення в ексклюзивному інтерв’ю часопису Ukrainian People.

– Софіє, де є ота точка відліку, з якої починалася твоя співпраця з фронтом?

– Це був початок березня 2014 року. Щойно cталася анексія Криму. До мене звернувся полковник повітряних сил з проханням вирішити деякі потреби. А звертався він тому, що під час Майдану ми разом з ним складали саморобні бронежилети і відправляли їх до Києва. І ось на мої слова, що мені нема де взяти ті речі, які були потрібні, відповів: “Софіє, ти – голос львівського Євромайдану, тебе люди чують, попроси, і вони допоможуть”. І, по суті, моя волонтерська діяльність почалася з того, що я стала спочатку таким своєрідним ретранслятором потреб і звітів, потім, коли люди вже приносили кошти, я все закуповувала, відправляла, звітувала… Ще пізніше джерелом коштів для потреб наших захисників стали мої концерти в Україні та за кордоном.

– Пригадай себе рік тому, до того часу, як вийшла в публічну політичну площину. Якими тоді були твої уявлення, думки, сподівання?

– Ще станом на січень 2019 року в мене була величезна надія: ми продовжимо той курс, який розпочали 2014-го. Я була абсолютно впевнена – якщо ми ще на 5 років отримаємо президента Порошенка з підтримкою парламенту, то зможемо справді реально відірватися від московської федерації (пишемо саме так на вимогу Софії – авт.) і отримаємо нагоду стати самодостатніми.

Далі, ближче до березня почав з’являтися шалений страх за втрату державності. А потім люди настільки спокійно змогли плюнути на майже 14 тисяч загиблих, на наш біль, і невідомо, заради чого. Бо все, що їм запропонували – це совєцького пошибу гнилу ковбасу за 2,20 і гречку, яку їм роздають. І оце, напевно – той біль, який змусив мене йти у Верховну Раду.

– Петро Порошенко переміг на закордонному виборчому окрузі, набравши понад 53% голосів, що дало можливість умовно називати його “президентом діаспори”. Як гадаєш, чому такий результат?

– За кордоном люди не мають такого масштабу московської інформаційної пропаганди, яка в нас зараз є. Багато людей, які там проживають, надто, в Північній Америці – це  вихідці з Радянського Союзу. Вони ще пам’ятають, чому втікали з нього.

Тому хотілось би цілком щиро подякувати всім, хто в закордонному окрузі проголосував за Україну. Не за Порошенка, а саме – за Україну.

Для мене особисто було зрозуміло, що десь наприкінці 2016 – початку 2017 року він пережив особистий величезний перелам, коли просто з успішного топ-менеджера, який звик, що йому все вдається, почав ставати лідером нації. Яка не лише бореться, але також і перемагає.

– Багато хто порівнює нинішній період з подіями, які відбувалися століття тому, коли ми, все ж таки, втратили державність під тиском більшовиків. Чи вдасться нам зараз переграти цей сценарій якось по-іншому?

– У нас повторюється історія не лише сторічної давнини, але й епоха Чорної ради і Руїни, а також 1944-47 років, і 2004 року. Непокаране зло завжди повертається, і повертається в набагато більшому масштабі, ніж воно було першого разу. Другий момент – складається враження, що українці мають певний блок на те, щоб аналізувати історичні факти. І наша історія, починаючи з Київської Русі, нам кожного разу це доводить, і ми кожного разу стаємо на ці граблі.

– Зараз вже пізно? Чи можливий, на твою думку “реванш” уже проукраїнських сил у нинішній ситуації?

– Зараз – не пізно. Нам просто треба припинити розпорошувати свої зусилля, а, навпаки  їх акумулювати. Я вважаю, що український реванш має робити народ. Якщо виходити на Майдан сьогодні (як багато хто хоче й спонукає людей), я вважаю, цим форматом може скористатися Москва. Аби ще раз підтвердити, що у нас – громадянський конфлікт. Також цим хоче скористатися промосковська партія в Україні та середовища, об’єднані навколо псевдомілітарних структур.

Тому сьогодні маємо шукати гібридну відповідь – не таку, якої від нас чекають.

Діаспора, українство, яке живе у світі, бізнесмени – зараз спроможні акумулювати фінанси, купувати радіо- і телеканали. Нам потрібне наше інформаційне поле, ми маємо ретранслювати інформацію про ситуацію в Україні за кордон, і ми маємо не захищатися від інформаційних випадів – ми маємо наступати. 

– Чому цього не зробили раніше?

– Давайте говорити щиро: оці всі 5 років наші патріотичні сили хотіли влаштувати “третій майдан”, ходили масовими смолоскипними маршами, кидалися плюшевими свинками і таке інше. Зеленський виграв не тому, що він такий хороший, а тому, що всі наші “патріотичні сили” – маленькі партійки, рухи, антикорупційні структури – замість того, щоб зосередитися на найважливіших питаннях, знищували Порошенка. Бо десь там він їм не догодив. А деяким псевдопатріотичним організаціям  він перейшов дорогу, коли взяв програму українських націоналістів – і виконав!

– У Верховній Раді ти мала увійти в євроінтеграційний комітет. Чому ж не увійшла?

– На жаль, я, міжнародник за фахом, маючи PHD з міжнародних відносин (ступінь кандидата наук – авт.), не мала можливості потрапити в комітет із закордонних справ. З великими труднощами, все-таки, вдалося потрапити в комітет гуманітарної та інформаційної політики. У нас склалася дика ситуація, коли монобільшість ще до початку роботи Верховної Ради, порушуючи регламент, розписала комітети між фракціями. Що більше – розписала, скільки людей в конкретному комітеті від фракції може бути, щоб всюди в комітетах мати монобільшість. Окремим представникам нашої фракції, також і мені, на певні комітети стояла заборона.

– Якими результатами можеш похвалитися за період своєї депутатської діяльності?

– Спільно нашою фракцією були подані законопроекти, спрямовані на оптимізацію процесу євроінтеграції, на узгодження нашого законодавства із законодавством Євросоюзу.

У нас була велика частка законопроектів, спрямованих на недопустимість визнання окупації Криму, вирішення питання кримських татар.

В комітеті разом з колегами В. Вятровичем та М. Княжицьким активно відстоюємо гуманітарні питання, зокрема, нещодавно успішно витримали бій за чинний закон про мову, який намагалися змінити деякі московські посіпаки.

Нас мало – лише 27 в парламенті – але мушу без зайвої скромності сказати, що нас чують, і саме тому, що говоримо правді і ті речі, які найважливіші для України.

– Чи можна сказати, що серед монобільшості є депутати, які мислять подібно до тебе?

– Я думаю, що там є добра третина хороших людей, які є фахівцями своєї справи, але вони не є самодостатніми гравцями і самостійно не приймають рішень. У нас є “уряд Зеленського”, “монобільшість Зеленського”, середовище “у Зеленського”, і як тобі зверху скажуть, так ти й будеш голосувати. Окремі хороші і достойні люди, які пішли в цю монобільшість, погодилися на те, що їх нищать, як особистостей.

– Ти зараз продовжуєш викладати у Львівському національному університеті?

– Так, я зараз працюю на чверть ставки доцентом кафедри Міжнародних відносин і дипломатичної служби. Оскільки не маю часу фізично читати лекції чи проводити семінари, то за мною закріплені бакалаврські роботи, магістерські і курсові.

– Як експерт з міжнародних відносин, як наразі оцінюєш суб’єктність України на міжнародній арені?

– Ми втратили майже все і зараз ще чіпляємося й тримаємося на рештках довіри до українців, які вийшли на Майдан і творили цю країну 5 років. Ще нас рятує те, що Петро Порошенко зараз літає по всіх міжнародних форумах і намагається переконати наших партнерів не кидати Україну напризволяще.

– Якщо повернутися до питання забезпечення війська – чого бракує армії зараз? 

– На жаль, за останній рік ситуація різко змінилася на гірше. Були зупинені програми реформи харчування, надто, згідно із стандартами НАТО, коли військові мали уже різну їжу в достатній кількості на вибір.

Зупинилися програми побудови військових гуртожитків, знову ж таки – згідно із стандартами НАТО. Навіть ті, які вже будувалися, зараз у підвішеному стані, все зупинилося.

На оборонне замовлення на 2020 рік не було закладено безпосередніх озброєнь, було скорочено ракетну програму, стратегічна програма оборони не запущена. По суті, крок за кроком, знову повертається все на рівень, коли волонтерська допомога буде життєво необхідною.

– То волонтери знову потрібні на фронті?

– Так, знову почали активізовувати програми волонтерського харчування – сухі овочеві набори. До мене зараз звернулися військовослужбовці – їм збили “літачок”, який допомагав установити координати точок, з яких ворог веде обстріли. На новий потрібно зібрати суму близько трьох тисяч доларів. Також зараз з продажу свого альбому “А я живий” передаю частину коштів на закупівлю обладнання для ретранслятора єдиного україномовного радіо “Армія FM”, яке має покриття на багатьох нульових позиціях на передовій.  Також безперервно – це питання гуми, запчастин для авт, турбота про поранених воїнів.

– Твої виступи з волонтерською метою – це один формат, але  знаю, що ти – з трьох років на сцені. Зараз, мабуть, нема часу і можливості виступати. У тебе нема якогось жалю за цією частиною вашого життя?

– Я би не сказала про жаль, тому що я від неї не відмовляюся, але правда – стало різко менше можливостей виступати. І це страшенно важко морально переживати, тому, що на сцені я набираюся сил, емоцій, впевненості, і для мене сцена – це другий рідний дім. Ну, а поза тим все одно трапляються гарні проєкти. Наприклад, у грудні “А я живий” допоміг зібрати 80 тисяч гривень на закупівлю апарату вакуумної терапії ран для важкопоранених. Цей апарат вже місяць працює в Дніпровському госпіталі. Вся зима також минула під знаком великої повстанської коляди.

– Політика – брудна справа, і це доводять не лише кулуарні ігри та чорний піар, а ще й шквал коментарів у соцмережах, де люди часто не добирають слів. Як тобі  вдається з цим впоратися?

– Добра половина всіх тих коментаторів – це елементарні боти і тролі, і якщо на них поскаржитися Фейсбуку, то через певний час їхні акаунти видаляються. До речі, коли почався весь цей скандал зі стрімом, то аналітики дали мені інформацію, що на мене спустили тролів і ботів, які востаннє були задіяні Московською федерацією під час президентської кампанії проти Порошенка. Коли розумієш ці процеси, ти усвідомлюєш, що не так багато людей насправді про тебе щось погане думають.

З іншого боку, допомагають триматися військові, з якими я і надалі маю тісний контакт. Є величезна кількість людей, які підтримують мене на мітингах, акціях, концертах та на суді (у листопаді торік Генпрокуратура відкрила кримінальне провадження, у якому фігурують Софія Федина та ветеранка Маруся Звіробій. Ідеться про спільне відеозвернення, яке вони записали 26-го жовтня в одній із львівських кав’ярень. Реагували на скандальне спілкування глави держави з добровольцями в Золотому, зокрема, висловлювалися щодо ризиків життю президента12 лютого Федині вручили підозру та повістку на допит в справі про погрози Зеленському, – ред.).

– Впродовж нашої розмови у мене виникло запитання: чому ти не називаєш РФ Росією? Ти говориш “московська мова”, “московська федерація”…

– Це моя особиста офіційна позиція, у мене це навіть в наукових статтях звучить. Москва у нас вкрала наше ім’я на початку 18 століття. А після того Петро І намагався вкрасти нашу історію і дописати  всі попередні століття, створити міф європейської історії Москви.

Коли вони себе назвали Росією, то привласнили собі історію Київської Русі. Вкрали нашу віру, історію, митців, науковців, намагалися знищити нашу мову. Це ніяка не європейська держава, і там нема великої європейської історії, великого російського мистецтва, там усе вкрадене. Чому Москва зараз так казиться? Тому, що Україна почала активно повертати своє. І вона розуміє, що якщо ми зараз виграємо – це буде кінець історії Москви.

Автор: Ірина Басенко

 

Коментарі

Позначки: Софія Федина