Львову знову бути столицею

Новини 02 Червня, 2020 2 001

Олег Пилипенко

Львів має шанс знову бути столицею? Саме таку думку, висловив у своєму електронному зверненні Президенту України автор ідеї столиці у Львові Олег Пилипенко.

Активісти громадської платформи «Королівський Львів» вважають, що так, місто Лева може стати столицею України. І вони мають свої аргументи на користь такої думки.
Старовинне місто, із поважною багатовіковою історією, із власною душею, красивою архітектурою та просто унікальною атмосферою комфорту. Все це про Львів! Місто, яке бачило величних королів, вишукані дипломатичні місії та навіть мало статус столиці.

Цікаво що англійське слово «capital» походить від латинського «capitalis» — «той, що зачіпає голову (життя)». Тобто столиця це місто, яке очолює територію. І воно пов’язане з владою, саме тут розташовуються державні установи. А в монархічних країнах у столиці живе королівська сім’я.

У стародавній Русі місце, де сидів князь під час урочистих нарад, називали «столом». Звідси є назва «стольний город», «столиця». Тому і на перших руських монетах, карбованих в Києві, можна прочитати напис: «Володимиръ на столѣ, а се єго сърѣбро», тобто «Володимир на престолі, а це його монета».

Виникнення столиць тісно пов’язане з історією утвердження державності, тому для кожної столиці є своя історія виникнення і подальшого розвитку. Особливу роль в усіх державах відіграє столиця, яка є не лише головним її містом, адміністративно-політичним центром, а й певним символом держави та нації. Звідси й поширені в засобах масової інформації вирази «позиція Відня», «рука Москви», «невдоволення Варшави» та інше.

“Ще Грушевський наголошував, що Галичина з її Львовом є Український П’ємонт, та всеукраїнська фабрика, де мусить вестися національна робота для цілої України. Сьогодні маємо аналогічну ситуацію, коли в Києві значуща частина населення не лише вживає в щоденному побутовому і діловому спілкуванні мову агресора і окупанта – російську, а банально пишається цим. За таких умов у Києві не може повноцінно розвиватися українська культура, зберігатися українські традиції, відтворюватися той національний дух, який єдиний центр має випромінювати в усі, навіть якнайвіддаленіші закуточки держави. А саме зі столиці приходять вказівки. Столицю треба захищати! Львів давно став прикладом державного патріотизму в Незалежній Україні. Місто дало своїй державі яскравих політиків, науковців, діячів культури.

Львів не просто найбільший обласний центр на заході сучасної України! Населений пункт, на базі якого виник Львів називався Головань, – одна зі столиць білих хорватів. Львів – місто королівське. Львів — столиця ЗУНР. А хочу нагадати, що саме ЗУНР була на відміну від УНР визнаною Лігою націй держава, в якій власні державницькі амбіції поклали на вівтар єдності українців по обидва боки Дніпра.

Якщо в державі стільки років щось йде не так, потрібні зміни, потрібні не тривіальні підходи. Чи можна сьогодні назвати Київ символом єдності українців? Міркуйте, на місці іноземного туриста, яке місто України ви обрали б, щоб побачити українців та українську культуру?

Ніколи не загадувалися над питанням, чому столиця гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького була в Гадячі, а столиця гетьманів Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича та Івана Мазепи у Чигирині, в Немирові була столиця князя Сарматії Юрія Хмельницького, а Глухів став останньою гетьманською столицею Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола та Кирила Розумовського », – прокоментував свою ідею активіст громадської платформи «Королівський Львів», Олег Пилипенко.
Значення столиці в житті будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постійно зростає. У переважній більшості держав столиця є не лише зосередженням органів державної влади та державного управління, судових, військово-стратегічних та інших установ, а й основним економічним центром країни. Іноді ці функції аж занадто гіпертрофовані. Так, більш ніж половина промислової продукції великої країни Аргентини випускається у Великому Буенос-Айресі. Тому, можливо думка громадських авторитетів і заслуговує на увагу та шанування.

«Багато політиків експлуатувало у своїх передвиборчих програмах «особливий статус Львова», але ніхто на практиці нічого не реалізував і навіть не запропонував плану практичної реалізації цієї ідеї. А столиця в Україні – це місто з особливим статусом.

Столичний статус надасть додаткові можливості реалізації науково-інтелектуального потенціалу міста. Бізнес довіряє столичній владі – отож зростуть прямі інвестиції», – доповнив коментарем свою думку активіст громадської платформи «Королівський Львів» Олег Пилипенко.

Столиця держави переважно володіє і найбільшою кількістю функцій, які вона виконує. Тому вона відрізняється від інших міст держави великою притягальною силою для її громадян, які намагаються якнайповніше себе реалізувати. Звичайно, найважливішою функцією столиці є управління політичною діяльністю країни, як внутрішньою, так і зовнішньою. З цією метою столиця має бути забезпечена найкращою інфраструктурою транспорту та зв’язку.

.«Львів’яни дуже часто мали непорозуміння з державною виконавчою владою в області. А так Львів буде мати особливий статус!», – зауважив активіст громадської платформи «Королівський Львів», Олег Кіц.

Справді, іноді столиця виділяється за статусом у самостійну адміністративну або федеральну одиницю (наприклад, Київ в Україні, Відень в Австрії, Москва в Росії; Астана в Казахстані (назва з казахської так і перекладається — «столиця»); Сеул в Південній Кореї (також перекладається як «столиця»); у США столиця країни — Вашингтон — розташована в окремому федеральному окрузі Колумбія, що не входить до жодного зі штатів.

«Як компроміс, у Львові можна розташувати окремі вищі органи державної влади. Для прикладу Конституційний суд в Німеччині та Словаччині знаходиться не у столиці. Певних адміністративно-політичних компромісів було досягнуто у свій час у ПАР, Канаді, Австралії», прокоментував власну позицію активіст громадської платформи «Королівський Львів», Андрій Федчишин.