Громадян, які не утримуватимуть своїх літніх батьків, держава позбавить спадщини

Михайло ЦИМБАЛЮК

Час ніби заліковує усі рани, але, водночас, він дається і для того, щоб не повторювати помилок. Добре пам’ятаємо, як під час пожежі у нелегальному будинку для літніх людей у Харкові загинуло 15 осіб. Поговорили про проблему таких закладів декілька місяців і все стихло. Чи знайдені винні у пожежі, чи безпечно у інших таких будинках – наразі мова про це не йде. Усі мовчатимуть чи то бува не до нових, не дай Боже, трагедій…

Про це у своєму блозі на сайті “Цензор.нет” пише нардеп Михайло Цимбалюк, інформує Четверта студія.

Так, в нашій країні будинки для літніх людей перебувають або в державній, або в приватній власності. У державних установах, якщо у людини немає родичів, вона має віддавати 75% своєї пенсії на утримання. Або все її майно переходить установі як плата за проживання, а пенсія повністю залишається. Якщо у старенької людини є родичі, то з установою укладається договір на платне проживання з розрахунку утримання на один місяць.

Громадяни, які не хочуть або не можуть доглядати своїх літніх батьків і вдаються до послуг державних інтернатів для людей похилого віку, будуть зобов’язані компенсувати всі витрати таких установ. В іншому разі такі громадяни втратять право на спадщину.

Відповідний законопроект вже був схвалений Кабінетом міністрів, а документ розробили в Міністерстві соціальної політики з метою впровадження механізму захисту майнових прав людей похилого віку.

Й дійсно наразі нерідко трапляються випадки, коли повнолітні діти ігнорують законні обов’язки з утримання батьків і догляду за ними в періоди часткової або повної втрати дієздатності (важка хвороба, інвалідність, немічність). В результаті люди похилого віку проживають в інтернатах, пансіонатах або інших соціальних установах, де утримуються за державний рахунок.

У зв’язку з цим законопроєктом пропонується:

зобов’язати повнолітніх дітей оплатити всі витрати соціальних служб на утримання їхніх літніх батьків, якщо самостійно вони цього робити не можуть або не хочуть;
надати право спеціалізованим установам із догляду та місцевій владі вимагати відшкодування витрат у судовому порядку, якщо особа відмовляється це робити добровільно;
заборонити громадянам, на яких оформлена опіка щодо їхніх батьків, вступати в права спадщини, поки вони не розрахуються в повному обсязі зі спеціалізованими установами.

Також посилюються вимоги до законних опікунів, які уклали договір довічного утримання та претендують на спадщину підопічного. Зокрема:

на таких осіб також накладаються зобов’язання з компенсації витрат соціальних служб, у разі невиконання яких опікунів позбавлять права на спадщину підопічного;
опікунів зобов’яжуть матеріально забезпечувати підопічних фіксованою щомісячною сумою, яка не повинна бути меншою від двох розмірів прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб (3708 грн). Зараз розмір грошового забезпечення визначається виключно за домовленістю сторін;
опікуни зобов’язані будуть і утримувати підопічного, і доглядати його у разі необхідності. Зараз можна вибрати або догляд, або утримання, або ж за бажанням – і те, і інше;
державні та приватні установи з догляду за людьми похилого віку, а також місцеві органи влади отримають право бути стороною в договорі довічного утримання та догляду і, відповідно, матимуть право успадкувати майно підопічного.

Крім того, законопроєктом суттєво розширюються повноваження органів опіки та піклування. Без їхнього дозволу опікун не зможе здати квартиру підопічного в оренду. Те саме стосуватиметься і дітей, на яких оформлена опіка щодо їхніх батьків. Зараз таке обмеження діє тільки щодо продажу або обміну житла.

Також органи опіки зможуть заблокувати будь-яку угоду щодо майна особи, яка перебуває під опікою. Заборону накладуть в разі, якщо під час перевірки з’ясується, що між опікуном і підопічним не досягнуто згоди щодо відчуження або оренди майна, або ж органу опіки здасться, що запланована операція з майном суперечить інтересам підопічного.

Варто зазначити, що діяльність геріатричних пансіонатів в Україні є державною монополією, оскільки утворюються, підпорядковуються, фінансуються та контролюються такі заклади виключно державними органами.

Щодо міжнародного досвіду, то наприклад, у США вважається нормою для літніх людей, які наблизилися до вікового рубежу 80 років, проживати у спеціальних комплексах і будинках, де за ними здійснюється догляд, у тому числі спеціальний – залежно від стану здоров’я. У різних штатах такі заклади мають різні назви, але в більшості випадків їх дослівний переклад означає «заклади проживання з доглядом» – без жодного натяку на «похилий вік».

У сусідній Польщі кількість будинків для літніх людей зростає значними темпами. Передовсім це пов’язано зі старінням польського суспільства. За оцінками місцевих демографів, через 20 років пенсіонери становитимуть третину населення країни. Відтак, це стимулює і розвиток сфери забезпечення літніх людей гідними умовами для життя. Станом на сьогодні у приватних і державних будинках для літніх людей у Польщі перебуває не менше 80 тис. осіб.

Нові законодавчі ініціативи – це не панацея і не шлях виходу з кризи, яка виникла у мережі будинків престарілих. Реформа, пов’язана з функціонуванням пансіонатів, повинна бути багатоаспектною – від жорсткого контролю за роботою цих закладів та їхніх працівників до збільшення фінансування пансіонатів та заробітної плати персоналу. А ідея перекласти відповідальність перебування людей у будинках престарілих на дітей у суспільстві вже сприймається неоднозначно. І це природно, адже ми торкаємося дуже тонкої межі – межі (без)відповідальності одне перед одним. Відкритим лишається хіба запитання: чия потенційна безвідповідальність є більш загрозливою – громадян, які не піклуються про своїх непрацездатних рідних, чи держави, яка у прагнення зарегулювати проблему сама зі себе фактично знімає зобов’язання щодо утримання людей похилого віку?