Ілюстрація: vgorode
Як львів’яни відгукуються про своє місто, після повернення до нього після тривалої відсутності, написав на своїй сторінці у ФБ журналіст Сергій Болотніков.
Текст допису – публікуємо без змін.
З’ясувалося, в мене сьогодні невеличка дата – півроку після повернення з Києва. Тягне на тост, але вийшов чомусь пост) Про різницю між містами, які стали майже однаково рідними мені. Я обожнюю Львів, вважаю його найкращим містом в Україні і ніколи не дам образити. Тому, звісно, пост буде дещо жартівливим і гіперболізованим, прошу нікого не сприймати це занадто близько до серця. Але нічого не поробиш – декотрі львівські особливості справді дратують.
- Львівський сервіс
В пеклі стопудов вже є і давно переповнений окремий котел для працівників львівських компаній, які надають якісь послуги. Ви можете залишити машину на діагностику – і на СТО вам просто забудуть подзвонити. Якшо вам потрібні запчастини – менеджер напише список на листочку почерком лікаря, криворуко це сфоткає і скине в вайбер, навіть не порахувавши суму. Меблевий майстер може запізнитись на 3 години. Мужик на ресепшні може спокійно дивитись мені в очі і триндіти по телефону про вчорашню рибалку, навіть не підозрюючи, шо очікування створює якийсь дискомфорт. Таксист може почати хамити на прохання не порушувати ПДР. В кафешці, де ви постійний клієнт, можуть просто забути покласти м’ясо до картоплі. Сільпо постійно забуває покласти курєру Глово якісь продукти. Стоматологія може просто не записати ваш візит і вам доведеться чекати 45 хв. І це не окремі випадки – це кожного разу, майже без виключень.
- Свята
Україна, як відомо, одна з топових країн в світі по кількості вихідних. Але Львову цього мало, тут використовують будь-який привід не працювати. Особливо, якшо це релігійне свято. Не можна працювати напередодні, бо треба ж готуватись до свята. А після свята ше день треба відійти. Ой, а там вже і вихідні близько… Якшо в Києві «давайте вже після свят» це мем, то у Львові ніхто не зрозуміє ваш жарт.
- Бруківка
Так, це фішка Львова. Так, в мене вже старенька машина, ходову і без того постійно трясе. Але коли я їду по Львову, то перетворююсь на водія якогось трактора. Я вже не відрізняю, шо скрипить і гримить – стійки, торпедо, яке досі ніколи не скрипіло, чи мої хребці.
А ше Львів – здається, єдине місто в світі, де жителі жаліються на відремонтовані вулиці. Бо по старій бруківці машини повзли, а тепер їздять нормально, чим створюють добротний такий шум. І я починаю їх розуміти, коли гуляю, наприклад, по Замарстинівській ввечері. Спілкуватись з кимось – тупо нереально, на київському проспекті Перемоги, здається, тихіше.
- Пішоходи
Водії у Львові – боги. А грішити тут не прийнято, тому пішохід ніколи не почне переходити дорогу, поки ти не зупинишся і покажеш йому жестом, шо ти не проти. А коли покажеш – він обовязково тобі подякує і… побіжить через перехід, наче ти зараз передумаєш і спеціально його задавиш. Це було б смішно, якби не доводилось самому бувати пішоходом – коли починаєш «нагло» переходити дорогу по зебрі, від тебе цього ніхто не очікує, і щоразу це закінчується якщо не аварійною ситуацією, то точно переляком.
- Смітники
Здається, у Львові частіше зустрічаються магазини «Чарка до свята», ніж вуличні смітники. Я розумію – сміттєва блокада ше жива в памяті, місто досі не вирішило глобально цю проблему, вся фігня. Але камон – від кількості смітників кількість сміття не зменшиться. Я пройду кілька кварталів з недопалком в руці, не проблема. Але ж ви провокуєте бидло смітити. І воно, на жаль, піддається на ці провокації – Львів досить брудне місто (Я вже мовчу про сортування сміття – навіть в тих рідкісних місцях, де воно є, у людей чомусь не включається мозок, зір і совість, тому в контейнерах для пластику можна знайти багато одягу, картону і купу пляшок, але дуже мало власне пластику.
5 речей, до яких я не можу звикнути у Львові
Зясувалося, в мене сьогодні невеличка дата – півроку після повернення з…
Опубликовано Сергій Болотніковым Понедельник, 1 февраля 2021 г.
