10 років тому пішов з життя видатний український історик Ярослав Дашкевич

10 років тому пішов з життя видатний український історик, археограф, доктор історичних наук, керівник Львівського відділу Інституту української археографії та джерелознавства НАН України, знаний громадський діяч Ярослав Дашкевич (1926-2010).

Як пише “Четверта студія” з посиланням на Укрінформ, у науковому доробку вченого понад 1600 наукових праць з української історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, сходознавства, українсько–вірменських, українсько–турецьких, українсько–єврейських відносин тощо.

Народився Ярослав Дашкевич у Львові. Походив зі шляхетської родини Корибут–Дашкевичів. Батько – Роман Дашкевич, генерал–хорунжий армії УНР, адвокат, керівник спортивно–патріотичних товариств у міжвоєнній Західній Україні. У 1943–му емігрував до Австрії. Мати – Олена Степанів, легендарна хорунжа УСС, четар УГА, учителька гімназії та діячка «Рідної школи» в міжвоєнне двадцятиліття, згодом доцент Львівського університету.

У 1944–му закінчив академічну гімназію, рік навчався у Львівському медичному інституті, вищу освіту здобув на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Українська мова і література». У грудні 1949 року Ярослава Дашкевича заарештувало МДБ, засуджений на 10 років позбавлення волі. Після звільнення у 1956 – часто залишався без роботи (за період до 1990 року – 13 років вимушеного безробіття).

Був одружений із Людмилою Шереметьєвою–Дашкевич (1946–2005), відомою дисиденткою, соратницею В’ячеслава Чорновола. Кандидатську дисертацію «Армянские колонии на Украине в источниках и литературе XV—XIX веков: (Историографический очерк)» довелося захищати в Інституті історії АН Вірменської РСР у Єревані. Дашкевич став відомим у світі україністом, знавцем історії Сходу.

У 1990 році очолив Львівське відділення Археографічної комісії АН України, на основі якої у 1992 було утворене Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського АН України. «Ярослав Романович був чимось більшим, ніж просто людиною, яка передає свій багатющий досвід, – згадував згодом найактивніший послідовник Дашкевича у Києві історик Ярослав Федорук. – За двадцять років нашої співпраці, починаючи з 1990 року, він пробуджував у нас відповідальність перед історичним джерелом, безкомпромісність у правді та любов до України». Мирон Капраль, доктор історичних наук, зазначав, що Дашкевич «не терпів графоманів, міфотворців та непрофесіоналів від історії».

Коментарі