На Чернігівщині хлопчаки після окупації змайстрували справжній блокпост, щоб "захищати рідну Україну"
Блокпост, медпункт та казарми, а ще окопи, з яких добре проглядаються головні шляхи і все це для недитячої гри хлопчиків Нової Басані, що на Чернігівщині.
Діти, які місяць прожили під російською окупацією, захопилися не дитячими іграми – вони копіюють те, з чим довелося їм жити та через що вони стали “дітьми війни”, йдеться в ТСН.
Трійця хлопчаків – Назар Кебкал та брати Влад та Назар Замули – суворі. Всіх, хто проїздить повз їх пост беруть на олівець. «Щоб знати, хто виїжджав, скільки машин і людей взагалі», – пояснюють хлопчики.
Три кордони їжаків: дерев’яні зроблені власноруч, металеві – трофей.
Гратися у війну, каже мама Назара Кебкала, діти почали після того, як заглянули в очі справжній війні. «Коли бомбили нас вперше, то всі бігом до погребу, а він на ґанку співав гімн, ми його тягнемо, а він співає … Навіть сусіди у погребі чули, як він співає, мені страшно було, а він завжди заспокоював, що все буде добре», – розповідає мама хлопчика.
Після деокупації Нової Басані – десятирічний Назар Кебкал загітував сусідських хлопчаків піти в тероборону, військовим він давно хотів стати. «В мене просто прадід воював у Другу світову і він все діду розповів, а дід мені», – каже хлопчик.
Дід Михайло не лише розповідав онукові про ту війну з фашистами, а й передав у спадок Назарові військові нагороди свого батька. Коробку із ними – єдине, що хлопець взяв із собою, коли виїжджав із мамою після деокупації села.
До охорони своєї вулиці хлопчаки підійшли серйозно, навіть балаклав не знімають. Поруч польова кухня. «Сьогодні нічого (не готували – ред.) бо дощ , а так у нас картопля печена, яйця, сало поїмо просто з хлібом», – розповідають хлопчики.
Є ї медпункт, але ним не користуються. З собою у хлопців аптечка і сухпайок. «Консерви, горіхи, цукерки, печиво. Карти, якщо буде сумно», – показують діти.
Допитливі хлопці не раз обійшли всі околиці та дослідили спалену російську техніку. Знаходять і те, що пропустили піротехніки.
Вони ще малі, але вже – діти війни. І за місяць окупації відчутно подорослішали, кажуть їхні батьки. Чітко знають, хто ворог і не з чужих слів розуміють, що треба робити. «Захищати рідну Україну», – кажуть хлопчики.