Брали у полон росіян групами
Зенітна ракетна Львівська бригада ім. І. Виговського розповіла історію солдата, який тримав позиції на нулі 96 днів.
Про це повідомила група комунікацій Зенітної ракетної Львівської бригади ім. І. Виговського, пише Четверта студія.
ТРАКТОРИСТ
Вдома на кухні пахло свіжоспеченим. Там порались мати та дружина. Роман завтра вирушає на фронт. Відпустка пролетіла, мов один день
Тепер Роман — солдат, а в цивільному житті — тракторист-екскаваторник. На фронті прізвисько довго не обирали — «Тракторист». Роман каже, що виріс без батька і дуже хоче, щоб ця війна не дісталася його дитині. На вулиці син лагодить трактор.
— Це все я на нього залишу, — каже чоловік. — Я пишаюся своїм сином, він вчиться на механіка, на третьому курсі.
15 квітня життя Романа докорінно змінилося. Він став до лав Збройних сил України, долучившись до Зенітна ракетна Львівська бригада ім. І. Виговського.
Спершу було навчання, а згодом — відправка в зону бойових дій на Харківщину, на Вовчанський напрямок.
96 ДНІВ НА НУЛІ
Бліндажі, окопи, бруд та вороги. Хлопці тримали оборону.
— Про це краще не розмовляти, — каже чоловік. — Кулемет переважно не змовкав, бо ворог ліз невпинно. Росіяни діяли невеликими групами.
Роман каже, що війна — чорна вдова. Він увесь час заламує руки. Видно, що йому важко говорити про побачене.
— Хто був на нулі, той не хоче це згадувати. Я завтра знову їду туди. І як воно буде — ніхто не знає.
Свою позицію Роман із побратимами утримував 96 днів. Пригадує, якими цінними були дзвінки додому.
— 20 метрів до Starlink, щоб набрати дружину. І 20 дронів над головою. Треба було перечекати. А по той бік невихід на зв’язок — це хвилювання.
ПОЛОНЕНІ ЗЕКИ
На нулі не просто доводилося тримати оборону. Побратими Романа брали росіян у полон.
— Ми брали в полон зеків. Вони самі розповідали, що вийшли з місць позбавлення волі.
— Я особисто вів трьох росіян на контрольно-спостережний пункт, щоб згодом передати їх на обмін. Брали в полон колишніх ув’язнених із Республіки Карелія.
Серед взятих були і сержанти, і солдати. Всі казали, що хотіли заробити багато грошей.
ЧАЙ ПИЛИ, ЧАЙ КУРИЛИ
У бліндажі Романа була криниця: у колодязі завжди була вода.
– Ми мали свою воду й робили чай. І по рації просили піднести воду побратимам. Доносили до пів дороги, а суміжники вже бігли забирати — і то все під спостереженням ворожих дронів. Бо ж пити хочеться. А поки доставлять провізію, треба чекати. Сухпайки переважно привозили до безпечних місць, а далі ми йшли пішки. Одного разу на квадроциклі везли мені посилку від дружини. І тут приліт дрона. Кажуть: твоя посилка згоріла разом із квадроциклом. Я питаю: хлопці хоч живі? Живі, кажуть. Ну то й головне.
ХОЛОДИЛЬНИК
«Холодильник» — так Роман називає позицію для сну.
— У нас була єдина буржуйка в одному місці, щоб не спалити позицію. А так ти залазив у бліндаж на полицю, в одязі, у взутті, на каремат, укривався спальником і ще й радів, що маєш змогу подрімати, — зізнається солдат.
ВІДБИТИ ПОЗИЦІЮ
Був такий випадок на сусідній позиції, коли до неї підступили росіяни.
— Вони оточили її, і ми розуміємо, що це кінець. Чуємо в рації, як вони заходять і беруть наших у полон. Тоді план порятунку розробили сусідні підрозділи. Був бій. І зрештою наших вдалося врятувати, а росіян взяти в полон.
ВДОМА ЧЕКАЮТЬ
Роман ніколи не уявляв себе на військовій службі. Каже, що найважче на нулі було перший тиждень, а далі ти втягуєшся. Мотивує єдине — щоб війна не дійшла до його дому, де чекають найрідніші. Тому й тримає кордони Харківщини разом із вірними побратимами.
