100 років тому здобуто першу “львівську” олімпійську медаль

Вже за 30 днів стартують Ігри XXXIII Олімпіади-2024 в Парижі. Найпрестижніший мультиспортивний форум чотириріччя збере понад 10 тисяч спортсменів з усього світу, котрі виборюватимуть 329 комплектів нагород у 32 видах спорту.

Про це повідомила Оксана Вацеба, пише Четверта студія.

Париж стане другим після Лондона містом, яке тричі приймало літні Олімпійські ігри. Місто вогнів вперше приймало Олімпійські ігри 1900 року, згодом – 1924. Через сто років, 26 липня 2024 року, урочисто привітає світ на Іграх втретє. Загалом для Франції це буде шоста Олімпіада. На додаток до трьох літніх, Франція тричі організовувала зимові Ігри: Шамоні-1924, Гренобль-1968 та Альбервіль-1992.

Для львів’ян олімпійський Париж є особливим містом, адже на його аренах розпочався відлік олімпійських медалей, здобутих олімпійцями Львова!

Медаль А. Круликевича була також і першою польською олімпійською медаллю в індивідуальних змаганнях.

Отже: 27 липня 1924 року, в останній день Ігор VIII Олімпіади-1924 на стадіоні «Коломб» в Парижі за присутності президента Франції, співкнязя Андорри Гастона Думерга; президента МОК барона П’єра де Кубертена; принца Уельського, майбутнього англійського короля Едварда VII; цісаря Ефіопії Хайле Селассіє, 30-літній майстер кінного спорту зі Львова Адам Круликевич на коні Пікадор здобув бронзову олімпійську медаль, змагаючись у складі олімпійської збірної Польщі.

Нам вдалося підготувати цікавий матеріал про володаря першої олімпійської медалі, здобутої представником Львова на Іграх VIII Олімпіади 1924 року в Парижі у складі збірної команди Польщі – Адама Круликевича.

Адам-Лукаш Круликевич (Adam Łukasz Królikiewicz) народився у місті Львові 9 грудня 1894 р., помер 4 травня 1966 р. у м. Констанцин-Єзьорна, нині Мазовецьке воєводство Польщі, похований у місті Кракові. Зріст – 170 см.

Родина (батько Кароль, мама Юлія (дівоче прізвище Брунарська)) була багатодітна: 9 дітей, серед яких восьмеро хлопців. Адам закінчив у Львові в 1913 році навчання в середній школі й вирушив до Німеччини здобувати освіту в Саксонії.

Навчався на факультеті електрики у Вищій технічній школі в Міттенвальді, де його застав початок Першої світової війни. Після повернення до Львова 2 серпня 1914 року вступає добровольцем до війська – в I бригаду польських легіонів під орудою Юзефа Пілсудського (ці легіони були важливим символом в історії Польщі й основою формування нової Польської армії) в складі армії Австро-Угорщини, згодом його зараховують у полк кінноти. Двадцятилітній А. Круликевич швидко навчався, воював і через рік став капралом. Пройшов через горнило Першої світової війни, був кавалеристом польського легіону Австрійської армії. За мужність у битві під Сандомиром (23 червня 1915 року) він отримав орден Військової доблесті (Virtuti Militarі) V ступеня.
10 грудня 1918 року перейшов до Війська Польського, чин підпоручика отримав у 1919 році.

Після війни навчався в офіцерській кавалерійській школі в Старій Весі поблизу Варшави (1919-1920). Саме там побачив, як готується команда кіннотників до виступу в Олімпійських Іграх 1920 року в Антверпені й захопився кінним спортом. Згодом потрапив до збірної команди Польщі й у 1923 році вперше взяв учать у міжнародних змаганнях у Римі та Ніці.

27 липня 1924 року, в останній день Ігор VIII Олімпіади, Адам Круликевич на коні Пікадор здобуває бронзову медаль в індивідуальних стрибках серед 43 спортсменів із 15 країн. До фінішу він прийшов другим за часом, але допустився на трасі більше помилок, тож пропустив перед себе італійця Томаззо Лекіо ді Ассаба.

В командних змаганнях на цій Олімпіаді разом з партнерами по збірній А. Круликевич фінішував на шостому місці.

*Примітка: Кінний спорт був популярним в 20-30 роки ХХ ст. у Львові, а на передвоєнних Олімпіадах Львів представляло відразу четверо вершників. А знані львівські олімпійці-кіннотники Тадеуш Коморовський (ОІ-1924) та Міхал Гутовський (ОІ-1936) брали участь у кривавих битвах Другої світової війни й досягли високих військових звань. Т. Коморовський – знаний генерал Бур, командувач Армією Крайовою, а після війни – Прем’єр-міністр польського уряду в еміграції. М. Гутовський закінчив війну полковником, командиром танкової частини.

А. Круликевич 4-разовий володар Кубка Народів (1925-1928). У першому рейтингу спортсменів 1926 року «Перегляду спортивного» (Przeglądu Sportowego) посів 7 місце. Загалом взяв участь у 94 змаганнях, де 24 рази посідав перше місце, здобув 81 медаль.

Від 1932 року перебував на військовій службі в полку Юзефа Пілсудського. 12 березня 1933 року отримав звання майора. Був нагороджений чималою кількістю військових відзнак Польщі та інших країн.

Відданий кінному спорту і досвідчений офіцер Адам Круликевич після завершення спортивної кар’єри упродовж 1935 -1939 років був керівником навчань верховій їзді центру вишколу кавалерії в Грудзендзі. Працював тренером та інструктором з кінного спорту, розробив оригінальну систему підготовки вершників, яку застосовував у навчальному центрі, яким керував.

У перші дні Другої світової війни потрапив до німецького полону, звідки зумів вибратися й дістався польського Кракова, де брав участь у підпільній роботі.

Після війни упродовж 1945-1965 років працював у Кракові інструктором і тренером, був знаним організатором кінного спорту в Польщі.

Був консультантом під час зйомок кількох фільмів, зокрема «Подгале у вогні» (1955) і навіть знявся в першому польському “вестерні”, події якого відбуваються у Бескидах, під назвою «Ранчо Техас» (1958).

Пристрасть до кінематографа зіграла з Адамом Круликевичем злий жарт. На зйомках фільму про наполеонівські війни «Попіл» («Popioly») режисера Анджея Вайди, де головні ролі грали популярні польські актори Беата Тишкевич і Даніель Ольбрихський й де було чимало батальних сцен за участю кавалерії, А.Круликевича було запрошено як постановника таких сцен. Сам він іноді потрапляв до об’єктиву камери як кавалерист гвардії Наполеона. Але одного дощового ранку 72-річний А.Круликевич невдало впав із коня й зазнав важкої травми. Почалися проблеми зі здоров’ям і у 1966 році Адам Круликевич помер. Похований на кладовищі у Кракові, де мешкав останні роки.

Автор двох книг спогадів, серед яких «Ясько, Пікадор і я» («Jasiek, Picador i ja») (Варшава, 1958), в яких він описував свої кінні виступи та різні пригоди, а коней зобразив як приятелів, котрі володіли духом боротьби, а тому допомагали йому перемагати. Їх було двоє, його вірних коней Ясько і Пікадор.

Обидвоє мали «воєнний» стаж, а Пікадор був американським конем, якого прислали на війну до Европи. А. Круликевич написав про нього чимало теплих слів: «Цей огир без родоводу стрибає впевненіше і краще, ніж сотні расових коней. Він навіть не є дуже гарний, але не образиться, якщо я йому це скажу. Ми з ним вірні друзяки».

Від 1968 року в Кракові проводяться змагання «Меморіал А Круликевича».

З дружиною Томіславою виховали доньку: Христина Круликевич-Гарасимович (народилася 06.07.1921 року у Варшаві, померла 08.03.2017 року у Варшаві) – відома польська театральна актриса, акторка кіно, мама Цезарія Круликевича. Упродовж 1942-1944 рр. вона працювала в польському підпіллі, була зв’язковою, перевозила підпільні видання потягом Краків-Варшава. Була заарештовано гестапо. Їй вдалося звільнитися завдяки випадковій зустрічі її батька Адама Круликевича з есесівцем фон Фелендом, який пам’ятав його ще з довоєнних спортивних змагань. Була учасницею Варшавського повстання. Потрапила в табір в Прушкові, звідки її вивезено в Німеччину.

Після повернення в Польщу у 1945 році Х.Круликевич-Гарасимович дебютувала на театральній сцені. Акторка театрів: “Повшехни” (Powszechny) в Кракові (1945), Польського у Варшаві (1945-1948), “Вибжеже”(Wybrzeże) в Гданьську (1948-1949), імені Ярача в Лодзі (1949-1954), “Повшехни” (Powszechny) в Лодзі (1954-1958). В 60-х роках працювала в театрі в Білостоці, в Народному театрі у Варшаві.

Онук А. Круликевича Цезар Гарасимович – знаний нині польський актор, письменник, драматург, сценарист. Народився 20 серпня 1955 року (68 років) у м. Лодзь, Польща. У 1980 році закінчив студії акторської майстерності в Польському театрі у Вроцлаві, згодом – Школу сценарію Національної кіношколи в Лодзі. Його фільм «300 миль до раю» був удостоєний премії Європейської кіноакадемії у 1989 році. У 1994 році його сценарій до фільму «Бандит» отримав першу премію на конкурсі Hartley-Merrill у США. Завдяки цій нагороді Ц. Гарасимович брав участь у семінарах Роберта Редфорда в Інституті Санденс, де його сценарій було визнано найкращим і підкреслено видатні гуманістичні цінності тексту. За сценаріями Гарасимовича створено вісім художніх фільмів і серіалів, серед яких: Przeprowadzki, третій сезон серіалу Ekstradycja, а також вистави телетеатру. Від 1989 року – літературний керівник кіностудії. Він опублікував три романи і вів постійну колонку в популярному журналі зі своїми оповіданнями. Вів ток-шоу на телебаченні. Викладає сценарну майстерність. Є членом Європейської кіноакадемії.

*Зазначимо також, що у 2024 році збірна Польщі у складі 65 спортсменів (1 жінка, 64 чоловіків) вперше брала участь в літніх Олімпійських іграх, здобувши дві медалі: одну срібну та одну бронзову, та посіла в неофіційному командному заліку 22 місце. Олімпійська збірна Польщі виступала тоді в 10 видах спорту (38 дисциплін). До слова, срібним медалістом у складі польської команди на Олімпійських Іграх у Парижі у 1924 році став ще один уродженець Львова – велогонщик Францишек Шимчик, який представляв тоді Варшаву. У командній гонці переслідування на дистанції 4 000 метрів (10 команд, 10 країн) польські велогонщики, у складі яких змагалися Францишек Шимчик, Юзеф Лагне, Ян Лазарський, Томаш Станкевич, програли першість лише італійцям. В змаганнях у гіті з ходу на 1000 метрів дійшов до чвертьфіналу.

Францишек Ксаверій Ши́мчик (пол. Franciszek Ksawery Szymczyk) (21 лютого 1892, Львів – 5 листопада 1976, Варшава). Навчався в Київській Політехніці, працював інженером-технологом хімічної галузі. Після завершення спортивної кар’єри Шимчик займався проєктуванням велотреків, був членом президії польського НОК, віце-президентом; президентом Колегії суддів Польського союзу велосипедистів. Помер у 1976 році.

Підготувала: заступниця голови – відповідальна секретар відділення НОК України у Львівській області проф. Оксана Вацеба

Коментарі

Позначки: Оксана Вацеба