Ординарна політика Україні ніяк не дається
Дуже не хотілося б, щоб з ним трапились якісь пригоди у вигляді “спецоперації”. Святослав Вакарчук справляє враження чесного й непідкупного чоловіка. Звісно, з університетського середовища (нехай і американського Стенфорда) – у крісло президента української держави – це не найкращий шлях для політика вищої категорії, я згодна. І чи справиться він – сьогодні сказати важко, адже неясно, з ким і як він збирається діяти.
Але…
1) нам потрібно якось розірвати пута старої політичної “мафії” (чи то пак, “еліти”), замінити яку еволюційним шляхом зміни поколінь ніяк не виходить, а революції теж не допомогли;
2) Славко не лише співак, але й фізик. А фізиком, для прикладу, був Хав’єр Солана;
3) я зауважила, що найбільше намагаються його принизити прихильники Тимошенко. Прихильники Порошенка, натомість, плекають надії, що зрештою він буде з ними. Хотілося б вірити, що й тих, і інших він «пошиє в дурні»;
4) обрання такого президента було б дуже екстравагантним кроком, але виправданням є те, що ординарна політика Україні ніяк не дається.
Тож чому би не спробувати? Зрештою, це був би менш ризикований крок, ніж обіцяний деким варіант нової революції у вигляді “нещадного бунту” з невідомим кінцем.
Тому, моя нинішня позиція: треба приглянутись, спокійно аналізуючи всі можливі варіанти приходу нових людей до влади. Будуть кращі пропозиції – прекрасно, а ні, тоді прийдеться ризикувати.
Готова дискутувати, бо ще, як кажуть соціологи, “не визначилась”…