Недоброзичлива гегемонія

Один з ідеологів американського неоконсерватизму Френсіс Фукуяма, знаний українцям з його футуристичного бестселера “Кінець історії та людини”, є автором слогану, яким донедавна послуговувалися вашингтонські стратеги, аргументуючи своє право пхати носа у будь-який закуток планети. Слоган воїстину є американським продуктом – “доброзичлива гегемонія”, однак у недавно опублікованій  книзі “Америка на роздоріжжі” інтелектуальний кумир обережно дистанціюється від свого ж винаходу. Мудрість, мабуть, таки полягає у вмінні озиратися на обставини, робити поправки на реалії, – і не тільки у високій політиці, але й у повсякденних справах. Американці ж взагалі мастаки на дипломатичні терміни, вони завжди залишають собі шляхи до відступу і навіть поразку своєї місії в Іраку подали, як слід: ми до них “доброзичливо”, з пропозицією демократії… При цьому слово “гегемонія” якось тушується, нівелюється якнайкращим наміром.

Україна ж, яку дехто схильний вважати об’єктом зазіхань Вашингтона, втім не квапиться переймати уроки нового старшого брата. Для слов’янського менталітету, вирощеного на ґрунті “демократії віча”, яка буяла на добрих вісім століть раніше європейської колонізації Нового світу, гегемонія більшості возведена до ранґу принципу, беззаперечної істини, природного стану речей. Її креатив – відсутність будь-якого креативу, окрім міцних голосових зв’язок і, на крайній випадок, крутих п’ястуків. І хоч правила цивілізованого урядування вимагають категоричної відмови від старого, як світ, принципу “горе переможеним!”, однак насправді маємо справу лише з позірною лояльністю більшості до права меншості, лише з деклараціями добрих намірів, далекими від політичної практики.  Одне слово: право сили, а не сила права…

Упродовж тривалої реформаторської епопеї, коли український загал направду не знає, чого чекати від дня завтрашнього, наскільки хитромудрими, іноді навіть позбавленими здорового ґлузду, видаються маневри влади, заяви про право більшості, базоване, до речі, на принципах конституційної реформи, запропонованої доволі сумнівною більшістю і в доволі сумнівних умовах, лунають чи не найгучніше. Бо ходить про гегемонію сили.  Причому це домінування подавалося народу як “доброзичлива гегемонія” – мовляв, гляньте, – ми прагнемо лише добра (“Жити по-новому»).

Проте є одна проблема, яка незабаром може зіграти злий жарт з “коаліцією”. Сьогодні під гаслом “доброзичливої гегемонії” вони намагаються штовхати на ключові посади одіозних осіб, які не надаються за визначенням для таких ролей . Не кажу вже про глибинно дестабілізуючий чинник таких маневрів після Революції Гідності. Авторам сценаріїв таких фіглів я б порадив бути дуже обачними. Обережність не завадить нікому, інакше очікуючи геппі-енду історії, можна опинитися на непевному роздоріжжі. Причому шляхи до відступу будуть заміновані власноруч.

Коментарі