Як часто ви чуєте цю фразу поза межами лікарні?
Певно, що нечасто.
Тоді ж чому після питання «Як справи?» більшість починає роздягатися, лягати та розповідати про: чоловік випиває, діти дурні, свекруха злюща, зарплата маленька, мешти старі. І справа не у довірі до співрозмовника, а у банальному (майже національному) бажанні понити, поскиглити та понакручувати шмарклі на лікоть. Не потрібно думати, що всі навколо лікарі і зможуть вам допомогти. Більшість послухає про ваші проблеми і потішиться, що в них таких немає, дехто поглузує, інші ж наступного дня навіть не згадають.
А знаєте чому? По-перше, запитання «Як справи?» здебільшого ставлять з ввічливості чи з необхідності зав’язати розмову.
По-друге, корінь ваших проблем – ви самі. Бо призводить до них саме ваша дія або (часто буває) бездіяльність.
А по-третє, більшість ваших проблем можна вирішити швидше, ніж ви прочитаєте цей блог.
Звідки ж таке бажання поскиглити? Все просто! Спрацьовує звичка з кабінету лікаря. Адже коли ми скаржимось на щось медиками, то вони концентрують усі сили та знання, щоб нас вилікувати. Тому коли людина чує запитання від знайомих «Як справи?», вона рефлекторно описує усі симптоми нещасного життя: бідність, пияцтво чоловіка, старі мешти і свекруху-стерву. Але ні подруга, ні друзі, ні колеги не повинні ані слухати, ні вирішувати ваші життєві трабли.
Тож, одягайтесь, вставайте і…шукайте нову роботу, кидайте чоловіка, купуйте нові мешти, шукайте спільну мову зі свекрухою. І буде вам радість і щастя, а не заплакані очі і шмарклі на ліктях.