Польська сторона не готова вести переговори, вона звикла діяти тут на свій розсуд і воліє це продовжувати
Польські політичні атаки персонально на Голову Українського інституту національної пам’яті Volodymyr Viatrovych в поєднанні із цілковитим ігнором вимог українського законодавства щодо облаштування місць пам’яті та пошуку жертв війни при уважному погляді означають одне: польська сторона не готова вести переговори, вона звикла діяти тут на свій розсуд і воліє це продовжувати. Помилково вона думає, що на заваді цьому стоїть персона, і в своїй сліпоті пропустили, що ця країна почала будувати інституції.
І те що досі мораторій діє – це питання цього порядку. Звісно можна в якомусь одиночному випадку скористатися (не)знанням ситуації з боку місцевого самоврядування, але таким чином – отримати ще один нелегальний пам’ятний знак. Чи такої пам’яті потребують наші загиблі? Чи такої практики потребують наші народи? Чи такої поведінки потребують наші демократичні країни?