Навіщо деякі іспанці щороку лягають в труну

На фестиваль у маленькому галісійському селищі Санта-Марта-де-Рібартеме щороку приїжджають люди, яким вдалося дивом уникнути смерті.

Натовп розступається і пропускає перші труни. У повітрі повисає тиша. Але церемонія, яка відбувається цим літнім днем у Галісії на північному заході Іспанії, є не тим, чим вона здається на перший погляд. Про це пише BBC Україна.

Хоча в більшості трун лежать тіла, це – живі люди.

“Це символізує перемогу життя над смертю”, – пояснює місцевий священник Альфонсо Бесада Парахе.

Фестиваль, який кожного липня проводиться у крихітному селищі Санта-Марта-де-Рібартеме, – це можливість подякувати долі для тих, хто був на волосині від смерті, але вижив.

Багатовікова традиція

Дехто стверджує, що ця традиція налічує сотні років, але звідки вона походить, лишається загадкою.

На думку краєзнавців, пронесення в трунах живих людей, якім вдалося уникнути смерті, спочатку практикували язичники. Але з XII століття, коли Католицька церква прагнула придушити язичницькі вірування, ритуал став частиною християнської церемонії.

Відтоді маленьке провінційне свято перетворилося на всесвітньо відомий фестиваль, який щороку приваблює на вулички Санта-Марти-де-Рібартеме тисячі паломників.
“Люди приїжджають з усього світу, щоб подивитися на церемонію”, – каже Бесада Парахе.

Друге народження

Свята Марта, яка вперше згадується в Євангелії від Луки і є сестрою Марії Магдалини та Лазаря, відіграє у Біблії доволі невелику роль.

Традиційно вона є покровителькою кухарів, робітників та домогосподарок. Після Євангелій її історія продовжується у Франції, де, за легендою, вона допомогла вбити дракона, за що і отримала титул “Марта Правителька”.

Те, що Святій Марті вдалося вийти переможницею зі смертельної небезпеки, вочевидь, і пов’язало її з цим ритуалом.

За кілька годин до ходи з трунами парафіяни збираються у церкві Святої Марти. У велетенському шатрі поруч із церквою що пів години проходить меса, а на подвір’ї чотири священники сповідують вірян.

Всередині біля вівтаря стоїть ікона Святої Марти, до якої підходять паломники, аби вклонитися. Ікона очолить пізніше хресну ходу.

Нелегка праця

Кожен, хто лежить у труні, має свою власну історію. В одній труні нерухомо лежить молодий чоловік років двадцяти з Мадрида, він слухає музику в навушниках.

“Я хочу таким чином подякувати за мою бабусю, яка вилікувалася від раку”, – пояснив він після завершення ходи.

Він і його батько уклали угоду щороку брати участь у фестивалі, і він проїхав майже 600 км з іспанської столиці, щоби дотримати своє слово.

Друзі та родичі по черзі несуть труни – це нелегке завдання на іспанській спеці. Відстань, яку вони мають здолати навколо села, невелика, але оскільки доводиться то здійматися на пагорб, то спускатися додолу, дорога вимагає чималих зусиль.

Коли процесія нарешті починає спуск до церкви, стає помітним загальне відчуття полегшення.

Подяка буває різною

Коли перша труна досягає подвір’я церкви, чоловіки, які несуть труну, затягують пісню. “Свята Діва Марта, зірка півночі, ми принесли тобі тих, хто бачив смерть”, – співають вони похмуро.

Хоча в труну лягають найбільш відчайдушні, інші паломники обирають той спосіб пройти шлях, який певним чином показує їхній смертельний досвід.

Одна жінка щороку проходить цей шлях на колінах після того, як майже 17 років тому внаслідок важкої хвороби вона не лишилася обох ніг.

“Я щороку повертаюся сюди подякувати Святій Марті”, – розповідає вона.

 

Легка атмосфера

Завершує ходу оркестр. І хоча він грає доволі сумну мелодію, атмосфера загалом легка.

Для багатьох свято є нагодою поспілкуватися з друзями. На кам’яних лавках біля церкви розгортається торгівля, тут наливають вино та пригощають їжею.

Повітрям ширяться аромати м’яса на грилі та улюбленої галісійської страви pulpo a feira (варений восьминіг з паприкою).

Почуття спільності, міцне майже в будь-якому місці Іспанії, є насамперед важливим у цьому ізольованому регіоні.

Хоча Галісія швидко модернізується, її мешканці дотримуються старовинних традицій.

“Я тут щороку стільки, скільки пам’ятаю себе”, – каже 86-річна Марія дель Кармен, яка живе неподалік від церкви.

“Життя в селі тепер стало набагато легшим, ніж раніше”, – додає жінка.

Свято життя, а не смерті

Коли процесія прибуває до церкви і труни опускають на землю, учасників охоплюють найрізноманітніші емоції. Хтось тріумфально усміхається, в інших на очах сльози.
Одна жінка, яка пропустила торішню церемонію, тому що лежала в комі, підводиться з труни і буквально падає в обійми родини.

Фестиваль Санта-Марта-де-Рібартеме може здатися на позір химерним і трохи лячним, але насправді він присвячений не смерті, а життю.

У яскравих променях літнього сонця на тлі мальовничих галісійських пагорбів з ароматами делікатесів та сміхом, що лине повітрям, важко не погодитися, що це – свято життя.

 

Коментарі

Позначки: похорон, свято життя