Якби Кравчук купив Касатонова за $100 млн
Цю фотографію із зони АТО на фоні старенького “уазика” я досі зберігаю серед найбільш пам`ятних сувенірів. Трофейна техніка часів радянської оборонки була досить надійною і долала бездоріжжя, як сучасний джип. Тільки часто ламалася. Нашому “старичкові” в 2015 році виповнилося 35 років. Його вже два рази мали списати на металолом. Тому щомісяця доводилося купляти якусь дрібничку. Хай друзі вибачають за відвертість, але шлях доправити необхідну деталь був один – контрабандою з Росії.
Тьотя Нюра тримала невеличкий кіоск на околиці містечка. Уважно вивчивши наш список, лукаво посміхнулася:
– Хлопці, жодних проблем. Але недешево. Самі розумієте, доводиться замовляти в Росії. Сьогодні гроші – через тиждень товар.
“Нюра надсилала замовлення в Харків, а звідтіля – в Росію. І через тиждень будь-яка запчастина потрапляла безперешкодно в зону АТО”
Нюра – приватний підприємець, торгувала запасними частинами. Надсилала замовлення в Харків, а звідтіля – в Росію. І через тиждень будь-яка російська запчастина потрапляла безперешкодно в зону АТО.
Чому ми користувалися контрабасом? Бо потрібно було виконувати бойові завданні – а куди без транспорту? На військових складах в зоні АТО за всю службу нам запропонували лише дві прокладки. Водієві довелося подолати 100 кілометрів і привести якусь дрібничку ціною 50 грн. Легше було запчастини купляти за свої гроші. Ну, не зовсім свої, товариш переказав мені на банківську карточку 25 тис. грн. За ці кошти відремонтували дві автомашини, колеса поміняли і дещо прикупили.
Отримавши за чотири дні від тьоті Нюри новий бак і карбюратор, ми від радості аж затанцювали.
– Ми вам грамоту організуємо від командувача сектора! – цілком серйозно запропонували.
“Я вам знижку зроблю, тільки без грамоти. Бо прийдуть бойовики і розстріляють”
– Ой, не треба, завтра прийдуть бойовики і розстріляють, – похнюпилась Нюра. – Нам зайва реклама лишень нашкодить. Я вам знижку зроблю, тільки без грамоти.
Нині мої військові друзі вже їздять на сучасних джипах. “Старичка” уазика списали на металолом, але два роки він нас виручав. Досі добрим словом згадую і російську “контрабандистку” Нюру. Так, ми переплачували, але їздили, не ходили пішки.
Цей дріб`язковий факт згадався після шторму, спричиненого каналом Коломойського з приводу контрабанди з Росії. Що стосується військової техніки, то в усьому світі користуються правилом: що не можна офіційно купити, те можна купити за великі гроші.
На початку кожного року оборонна промисловість надсилає лицарям “плаща і кинджала” довгий список новинок та техніки подвійного використання, яку, вибачте за грубість, треба спіонерити в розвинутих країнах. Всі розвідки світу мають науково-технічні підрозділи. Ви думаєте, вони щось створюють чи досліджують. Перепрошую за грубість, але там не сплять вдень і вночі, а лише думають, де і що можна запозичити – і будь-яким шляхом, головне, позитивний результат.
За мародерство під час війни на передовій прострілюють коліна, щоб повзали все життя
Для людей, які працюють в оборонній промисловості, подібні схеми не дивина, скоріше закономірність. У міжнародних оборонних контрактах жодні офіційні ціни не діють. Якщо самі не можемо зробити, треба купити або запозичити. Звичайно, ми засуджуємо тих, хто в наших відомствах на цьому наживається – це мародерство під час війни. Не знаю як в тилу, а на передовій таким прострілюють коліна, щоб повзали все життя.
Коли дивлюся на нинішніх кандидатів і слухаю їх спіч, плакати хочеться. Що вони можуть зробити в екстремальних ситуаціях? Мало бути чесним, треба ще щось в цьому житті вміти робити і навіть інколи вимазатися в багнюці. Політика – справа брудна, особливо тіньова політика. Тому про неї майже не говорять.
А ми трішки поговоримо про брудну велику політику. Будь-хто з державних лідерів, приймаючи рішення, керується насамперед одним законом: як із меншими втратами досягти найкращого результату.
Ви бачили кадри з Афганістану, як вожді племен підтримували політику нових завойовників. Але мало хто знає, що перед тим їх відвідали інтелігентні джентльмени з дипломатами в руках. Кого купили доларами, кого золотом, а декого, навіть такі випадки були, віагрою.
Під час війни в Іраку ми з подивом спостерігали, як американські війська без перешкод і опору долали редути Хусейна. Жодна дивізія не чинила опору. Про те, хто перед тим відвідав командирів дивізій, історія скромно мовчить. Кого купили за готівку, кого рахунком у швейцарському банку, а кого просто налякали і приперли до стінки компроматом. Це називається спеціальними заходами, тіньовою політикою, про яку не прийнято говорити вголос.
Зрештою, в пам`яті європейський приклад, як Путін купив колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера, працевлаштувавши його після програшу на виборах в російському концерні “Газпром” членом правління. Лідер Німеччини (у 1998-2005 роках) за службу Путіну, як писали німецькі ЗМІ, отримав насмішливе прізвисько Газ-Герд.
Великі російські дивіденди так вплинули на Шредера, що він своє 70-ліття в 2014 році відзначав в Юсупівськкому палаці в Санкт-Петербурзі. Зросійщився хлоп, як кажуть галицькі дядьки, наніц.
Мені деколи ненароком приходить крамольна думка: а як би розвивалася наша історія, якби в 1991 році Кравчук тупо купив командуючого Чорноморським флотом адмірала Касатонова? Скажімо, за 100 мільйонів доларів США і звання фельдмаршала. Чиї б тоді прапори майоріли над Чорноморським флотом?
Не було б анексії Криму, не було б фейкових республік, не було б десятка тисяч жертв, не було б російсько-української війни.
Кажуть, Кравчук захотів залишитися чистим й тупо відмовлявся спілкуватися з Касатоновим.
Тепер знаю, чому мені доводилося користуватися російським контрабасом в 2015-му і вимазатися в багнюці. Але мені не соромно.
Мені соромно за наших, які не купили Касатонова. Які не нейтралізували у перші дні 100 бойовиків. Які побоялися приймати непопулярні рішення, щоб потім не загинули 10 тисяч.
Публікація: Gazeta.ua
Коментарі
Позначки: АТО, контрабанда, Росія, техніка