Вбиті голодом не зникли – вони у нашій пам’яті. Ми таки виявилися сильнішими
Світло свічок, і шаноблива тиша цього вечора в серці моєї країни освітлює обличчя кожного біля Меморіалу.
Дзвінкий спів поминальної служби єднає присутніх незалежно від символів їх віри.
Теплі усмішки при зустрічі з тими, кого щоразу очікуємо побачити тут цього передзимового вечора.
Сміх, що, за Лесиним заповітом, заміняє нам сльози.
Біль, який зробив нас сильними. Сила, яка, за Тарасовими настановами, допомагає триматися прямо.
Вогник на вікні, що позначає кожну родину, яка відає, що вихід з неволі є. Яка знає, що ми пройшли цей шлях крізь кари і бурі.
Пройшли, і холодного листопадового вечора щороку в наших душах тепло.
Ми пам’ятаємо, і в цій пам’яті зберігаємо тих, в кого ворог відібрав хліб, щоб ми не народилися.
Ми збираємося, щоб вшанувати тих, хто тяжко торував кожен крок нашого шляху до свободи.
Ми запалюємо свічки, щоб освітити шлях і допомогти наступним не зійти з нього ніколи.
Вбиті голодом не зникли – вони у нашій пам’яті. Ми таки виявилися сильнішими.