У Києві презентували документальну стрічку «У війни нема дітей»

У Києві під час 55-го міжнародного кінофестивалю «Молодість» (в рамках документального конкурсу) презентували стрічку «У війни нема дітей» (War Has No Kids), авторкою ідеї та співрежисеркою якої є львів’янка Валерія Никифорець. Фільм створено за участі Державного агентства України з питань кіно та побудовано на реальних історіях українських дітей і їхніх родин. Валерія Никифорець — письменниця, засновниця благодійного фонду Together, випускниця London Film Academy, колишня власниця конкурсу краси «Міс Львів» та володарка цього титулу.

«У війни нема дітей» — документальна стрічка про дитинство, у яке увірвалася війна та досвід, що залишає слід на все життя. Через історії дітей та їхніх родин фільм показує, як війна торкається кількох поколінь і змушує наймолодших надто рано пізнавати втрату, страх і розлуку. Водночас це історія про силу людських зв’язків і надію, яку герої зберігають навіть у найтяжчих обставинах.

Одна з героїнь стрічки — бабуся Зоя, яка має офіційний статус дитини війни. Переживши Другу світову, вона знову зіткнулася з війною у власній родині: разом із донькою Тетяною боролася за повернення онука Дениса з російського полону. Її історія розкриває глибший зміст назви фільму — у межах однієї сім’ї війна торкнулася трьох поколінь.

«Задум документального фільму “У війни нема дітей” виріс із моєї багаторічної роботи з дітьми у складних життєвих обставинах, якою я займаюся з 2010 року, — розповідає авторка ідеї та співрежисерка стрічки Валерія Никифорець. — Я заснувала благодійний фонд Together, де ми реалізуємо різні проєкти підтримки українських дітей. За ці роки почула стільки історій наших сміливих дітей, які розривають душу, що в якийсь момент зрозуміла: хочу, щоб про них знала не лише я — щоб їх почув світ. Щоб за словами «діти війни» люди побачили конкретну дитину — її характер, мрії, силу, її власний голос.

Ми зняли кіно про горе, яке випало на дитячі плечі. Про досвід, який залишиться з ними назавжди й впливатиме на те, якими дорослими вони стануть. Тому радість від визнання нашої роботи неможливо відокремити від болю через те, що взагалі довелося її зробити.

Для мене цей фільм — передусім документування горя, яке російські солдати принесли на українську землю. Участь у кінофестивалі дає цим історіям можливість бути почутими: ще більше людей побачать наших героїв, почують їхні голоси й зрозуміють, що війна робить із дитинством.

Я бачу велику місію в документуванні цієї війни. Це все мають показувати у школах, щоб знищити будь-яку спробу романтизувати війну».

Коментарі

Позначки: Валерія Никифорець