Польща хоче вказувати, як Україні формувати кадрову політику в уряді або на чому будувати нашу ідентичність
На тлі угорських претензій до Києва дехто казав: от, мовляв, поляки — інша річ, не нахабніють так, як ті мадяри, що диктують нам, як закони писати, як освіту будувати. У “шкільному питанні” вони, мовляв, помірковані…
Неправда. Причина польської поміркованості на тлі угорських прагнень – кількість відповідних шкіл в Україні: угорських на Закарпатті — десятки, а польських на всю Україну – лише 5 (максимум, бо у Франківську школа – польсько-російська).
Ці двоє просто, як злий і добрий поліцаї. На перший погляд, Будапешт – злий, бо голосно кричить і демонструє, як буде перекривати нам шлях до цивілізованої Європи. Поляки не такі. Вони не кричать, не скандалять… Вони такі, як писав Шевченко: “А той тихий та тверезий, Богобоязливий, Мов кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час, Та й запустить Пазурі в печінки, І не благай: Не вимолять, Ні діти, ні жінка”.
Братня Варшава не вказує нам, як писати закони чи як будувати освіту. Їх цікавлять лише деякі дрібнички. Наприклад, як Україні формувати кадрову політику в уряді або на чому будувати нашу ідентичність.
Варшаві мозолить очі Володимир Вятрович на посаді керівника Національного інституту національної пам’яті. Поки що В’ятрович. Далі буде видно…
Тепер м’яч на полі Петра Порошенка. Він у нас переможець за натурою. У бізнесі, у політиці. За теперішньої Конституції, Україна – парламентсько-президентська республіка, а хто би це сказав? Ніхто не сумнівається, хто насправді в Києві “папа”. Верховній Раді скрутив руки, й вона схвалила всі його реформи. На Садовому попрактикувався, показав, “хто в хаті господар”. У Саакашвілі паспорт відібрав.
Тепер хай покаже, який він “крутий”, назовні. Якщо “здасть” В’ятровича, якщо скапітулює перед поляками… А що тоді? Все залежить від українського народу. Бо є народи, що живуть під гаслом “раньше думай о Родінє, а потом о сєбє”, хтось живе під “Jeszcze Polska nie zginęła”, а хтось – під “аби гроші та харчі хороші”. Найближче майбутнє покаже, хто є Пєтя, а хто ми.
У нас дехто досі трактує Польщу як нашого “адвоката” в Європі. Запитайте про це тінь Василя Стуса. Він теж мав адвоката. Такого самого. Звався Віктор Медведчук.