Львівський музей відкрив у Празі виставку з історіями репресованого дитинства
Львівський музей «Територія Терору» у співпраці з чеською громадською організацією Post Bellum відкрив у Празі виставку «Втрачене дитинство — історії з України». Така назва — для того, щоб привернути увагу до України та українського питання.
Про це пише Четверта студія з посиланням на прес-службу ЛМР.
У цій виставці мовиться про дітей, які стали жертвами репресій та депортацій, або були свідками масових вбивств і геноцидів ХХ століття в Україні чи Центральній Європі.
Львівський музей відкрив у Празі виставку з історіями репресованого дитинства
Львівський музей відкрив у Празі виставку з історіями репресованого дитинства
Українсько-англійський варіант експозиції уже оприлюднили на площі біля музею «Територія Терору», що на вулиці Чорновола, 45г, і тепер прочитати історії свідків нацистського та радянського терору можуть і у Чехії, неподалік від Посольства України.
«Результат нашої річної роботи представлений за кордоном міжнародній публіці. Це розширення кордонів для нашого музею. І завдяки відвідувачам виставки у Празі ми, можливо, зможемо знайти нових оповідачів та потенційних відвідувачів музею у Львові.
Окрім того, це представлення українських голосів Другої світової війни на міжнародній арені. Це важливо, адже сьогодні ми по-новому осмислюємо досвід України», — розповідає директорка музею «Територія Терору» Ольга Гончар.
На відкритті був присутній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс, Мартін Крупа та Ян Блажек з Post Bellum та Адам Граділек, який долучався до проєкту як лектор.
«Post Bellum дуже раді, що змогли представити чеській публіці виставку «Втрачене дитинство – історії з України». Серед іншого, це показало чехам, що страждання, викликані тоталітарними режимами, а також боротьба з тоталітарними режимами є універсальними. Вони не обмежені національними кордонами чи розривом поколінь. Сподіваємося, що виставка стане перспективним початком подальшої співпраці між Post Bellum та нашими партнерами в Україні», – говорить Ян Блажек.
Ця співпраця та виставка в Празі стали можливими завдяки проєкту «Втрачене дитинство», який підтримує Європейський Союз за програмою «Дім Європи».
«Виставки просто неба у Львові та у Празі – це певна кульмінація довгих онлайн обговорень та напрацювань. Для команди проєкту, а також для наших співавторів/ок – чиї історії ми оприлюднюємо та олюднюємо це, безумовно, приємне явище. Ми сподіваємось, на увагу до цих історій.
Важливо розуміти, що для чеської публіки багато наших подій та травм є невідомими, або викривленими. Важливою була дискусія всередині команди щодо історії Ірини Лукашевич: радянська влада заарештувала старших братів Олександра, Мирона та Іларія, пов’язаних зі збройним підпіллям ОУН, за звинуваченням у вбивстві комуністичного письменника Ярослава Галана; отця Дениса Лукашевича засудили до 25 років позбавлення волі; а матір з малими дітьми депортували у Хабаровський край. Для нашої команди було значущим включити її розповідь та показати тотальний характер радянських репресій проти опонентів, спрямованих, зокрема, на дітей. Історія пані Ірини привертає увагу до долі дітей – “без вини винуватих” та дає можливість змінити парадигму сприйняття історії», – зазначила координаторка проєкту Христина Рутар.
Нагадаємо, герої виставки мають досвід зростання у таборах, на спецпоселеннях, народжені у ГУЛАГу, або їхнє дитинство припало на період людських катастроф: Голокост, Голодомор чи Друга світова війна.
Наприклад, є історія Гелени Естеркесової. Вона — свідок Голокосту, який відбувався в Європі. Калайджи Гульнар була депортована разом із кримськими татарами. Є історії людей, які постраждали за те, що їхні батьки були учасниками повстанського руху або підтримували його. Є історії двох доньок священників — тут команда проєкту показує досвід репресій проти греко-католицьких священників.
«Є історія Юрія Зірченка. Він і його батьки були свідками одразу кількох подій. Николин Юлія уже народилася у репресованих батьків на спецпоселенні, а є історія людини, яка народилася у таборі ГУЛАГу», — додає науковий співробітник музею Юрій Коденко.
На стендах є фото оповідачів, їхня біографія та цитати, які часто відображають не лише досвід однієї людини, а можуть бути спільними для багатьох, хто пережив страшні події ХХ століття. Є також QR-коди, скасувавши які можна прочитати детальну історію кожного героя чи героїні на міжнародному архіві Memory of nations.
