20 липня у Львові відбулась відкрита дискусія щодо проблем трудової та освітньої міграції з України. У межах події присутні обговорили питання розвитку міграційних процесів, причин, а також можливих шляхів їх вирішення. Окрім цього презентували досвід успішних компаній, які спрямовують свої зусилля в тому числі на попередження трудової міграції.
Зокрема своїм досвідом поділився менеджер освітніх проектів Львівського ІТ-кластеру Володимир Сухий.
“В нас щосеместру є курс «Управління ІТ-проектами, або командна робота». Студенти діляться на команди і один семестр працюють над власним проектом. Проекти можуть бути різні – це розробка якогось сайту, додатку, «розумних» речей та пристроїв. Кожній команді ми надаємо ментора з ІТ-компанії, який і допомагає студентам реалізувати свій проект. Відповідно з кожним семестром студенти опрацьовують свої проекти краще, ментори розповідають своїм співробітникам про ці проекти, таким чином залучаємо ще більше ІТ-спеціалістів. Також ми працюємо з університетами і оновлюємо програми”, – зазначив Володимир Сухий.
Про мотиваційні чинники розповіла і HR спеціаліст компанії PriceWaterhouseCoopers Антоніна Курець.
“Наші працівники не відчувають різниці між умовами праці тут в Україні і нашій компанії в Польщі. Це дає нам поштовх діяти далі, розвивати і планувати компанію на ринку праці. Ми дбаємо про гідну заробітну плату, студентам ми одразу пропонуємо оплату та офіційне працевлаштування з першого дня. Окрім цього – це річний бонус, який діє у нас. Та найбільшою мотивацією для працівників є атмосфера в компанії, гідне відношення, яке дозволяє не лише утримувати людей, але й розвивати компанію”, – зазначила Антоніна Курець.
Як зазначила заступник директора Львівського обласного центру зайнятості Оксана Іванчук, сьогодні є значна кількість вакансій для працевлаштування.
“За останні 2 роки кількість вакансій, які подаються до служби зайнятості зросла на 50 %. Маємо 7,5-8 тисяч вакансій, 2/3 з яких це потреба в робітничих кадрах, 1/3 для фахівців з вищою освітою. Служба зайнятості на ринку праці займає приблизно 26 % від загальної кількості прийнятих працівників. Відтак, якщо 8 тисяч це 25 % загального ринку, то ще ¾ такої кількості вакансій знаходяться десь в тіні. Реально потреба в персоналі є, роботодавці відчувають шалений кадровий «голод». Працювати у Львові на 12-20 тисяч гривень можна як і фахівцям з вищою освітою, так і з робітничим фахом. В багатьох випадках міграція – це втеча від відповідальності, сім’ї та обов’язків”, – розповіла Оксана Іванчук.
Як підсумував дискусію начальник управління інвестиційної політики Львівської обласної державної адміністрації Роман Матис, сьогодні дійсно є можливості для вирішення питання міграції, проте це потребує як особистого розуміння кожного працівника, так і працедавця.
“Сьогодні найлегше кричати, що все пропало. Але сьогоднішня дискусія демонструє, що вирішення є і є можливості для того, щоб працювати в Україні, та області зокрема теж. Для компаній – це гідна заробітна плата та забезпечення базових професійних потреб працівників, для працівника особиста відповідальність”, – зазначив Роман Матис.
“У моєму розумінні трудова міграція з України до Польщі є через те, що є міграція з Польщі до Німеччини, а там до Британії і так далі. Одне з останніх досліджень, під час якого з’ясовували причини виїзду закордон, свідчить про три ключові причини.
Перша – це гроші, яка включає у себе ще три підгрупи цілей. Наприклад, деякі люди мають необхідність придбання житла. Щодо інших двох, то для мене це абсурд. Одні хочуть купити авто на польських «бляхах», другі – день і ніч працюють, щоб потім за один день витратити все на весілля. Тобто бачимо, що задля задоволення цих потреб потрібний короткотривалий період.
До другої групи трудових мігрантів варто віднести тих, хто прагне змінити життєву картинку. Наприклад, чоловіки чи жінки, які хочуть відпочити від своїх других половинок. Ця група також чисельна.
Окрема група – це далекобійники. Це група людей, які заробляють приблизно 2,5 -3 тис. євро в місяць. Так, вони по дев’ять місяців живуть у фурах. Але, коли із заробленими грошима вони повертаються назад в Україну, то почувають і ведуть себе, як «боги». Тому вони не хочуть працювати, бо виходить, що вони повернулись додому відпочивати.
У четвертій групі варто об’єднати людей, які прагнуть подорожувати – це переважно молодь. Для них закордонні заробітки – це можливість побачити світ, познайомитись з іншими культурами та традиціями”, – резюмував Роман Матис.
