Сьогодні, 5 червня, у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені І. Франка ( вул. Драгоманова, 5) відбувся науковий семінар «Акція руйнування православних церков на Холмщині та Південному Підляшші (1938 р.): до 80-ї річниці».
Лекцію на задану тему зачитав Григорій Купріянович, відомий люблінський історик, голова Українського Товариства, представник української громади Польщі у Спільній Комісії уряду та національних і етнічних меншин, директор Підляського наукового інституту, автор численних публікацій з історії українського національного руху та Православної Церкви у Польщі.
Організатори події: Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка та Львівське обласне суспільно-культурне товариство «Холмщина».
У період між серединою травня та серединою липня 1938 року відбувалася полонізаційно-ревіндикаційна акція руйнування православних церков на Холмщині та Південному Підляшші (тепер Люблинське воєводство Польщі).
На думку пана Купріяновича, українці значно менше знають про важкі та навіть трагічні сторінки історії, які спіткали наші минулі покоління на території сучасної Польщі. За його спостереженнями, поляки куди більше знають про історичне минуле свого краю, у тому числі й про долю українців:
«Для того, аби правильно розуміти українсько-польські відносини у 21 сторіччі ми маємо знати та пам`ятати сторінку з нашої історії у 1938-1939 роках», – переконаний історик.
Під час проведення акції було знищено, за даними Люблинського воєводського уряду, 91 церкву, 10 каплиць, 26 домів молитви, тобто загалом це 127 храмів.
«У середньому щодня руйнувалося два храми. Крім цього, 3 церкви передано Римо-католицькій церкві, одна церква мала бути передана пізніше, а 4 храми залишили в якості моргів».
Під час акції руйновано не тільки старі храми, але й побудовані вже після Першої Світової війни. Таких було розібрано аж 20. Згідно з інформацією, наведеною митрополитом Діонисієм, серед зруйнованих храмів було 50 чинних церков.
«Руйнувались навіть ті храми, які ще кілька місяців до того були відремонтовані за державні кошти, лише з цього вже чітко видно якою різкою та в той же час непослідовною була нова політика влади», – зазначив Купріянович.
Попали під немилість і всі «домашні» церкви: коли офіційних священиків не вистачало, на місця декотрий час скеровували священиків без парафії, які просто посеред обійстя своїх вірян або у офіційно закритих храмах проводили служіння по селах. Таких священослужителів з приходом політики полонізації та реорганізації штрафували, перевозили у інші міста, а інколи при цьому навіть не довзоляли їм взяти з собою свої церковні реліквії.
Безпосереднє керування акцією на Холмщині було доручено командиру 3-ої піхотної дивізії Легіонів ген. Брунону Ольбрихту, якого 21 травня 1938 р. на посаді замінив новий командир піхотної дивізії полк. Мар’ян Турковський. Головним центром діяльності стало місто Замостя, де перебував штаб дивізії.
Розпорядження про знесення храму приймали місцеві координаційні комітети. Сам процес розбирання храмів організовували управи ґмін за дорученням повітових старостів, котрі діяли в тісній співпраці з координаційними комітетами.
Руйнування храмів здійснювали команди пожежників, в’язні, військові формування саперів або найняті робітники. Відбувалося воно під охороною війська або поліції, котра часом прибувала з собаками. Поліціянти, залежно від ситуації та обставин, були з палицями або карабінами, часом із примкнутими багнетами. Формування, котрі мали здійснити розбирання, переважно прибували в село вранці, в деяких випадках навіть уночі. Супроводжували їх представники місцевої адміністрації.
«У декотрих селах населення наважувалось чинити опір новій політиці: на захист своєї віри люди виставляли довкола церков жінок, думали їх бити не будуть. На жаль, такий метод не спрацьовував», – констатував пан Григорій.
Політика тодішньої польської влади поставила собі за мету повністю знищити осередки тогочасної української віри на своїх території, курс було взято на «повну послідовну полонізацію православ`я».
Новий етап акції розпочався 1939 року, коли за максимально короткий термін було «навернуто» до римо-католицизму 10% всього православного населення Холмщини.
«На людей чинився тиск: на спеціально організованих зборах під наглядом військових здійснювались колективні походи до храмів для навернення до римо-католицизму».
Після подій 1938 та початку 1939 року у Польщі було сплановано ще чимало схожих акцій, проте, початок війни у вересні 1939 року вніс свої корективи.
Станом на сьогодні, українцям надзвичайно важливо не забувати сторінки своєї історії:
«У час, коли поляки так часто закидають українцям різні неприємні сторінки нашої спільної історії, маємо знати через що пройшли наші минулі покоління», – резюмував Григорій Купріянович.
