Як проходить робочий день очільника «Білого дому» Львівщини

Він — справжній трудоголік. Його робочий день починається о сьомій ранку і до «переможного кінця». Коли приходить додому — невідомо, бо після робочого дня має ще купу різних зустрічей. Кажуть, від такого керівника «холодна» його команда, яка мусить працювати у такому ж режимі. Не всі витримують…

Про робочі будні голови Львівської ОДА Олега Синютки – у публікації газети «Високий замок».

Кореспондент «ВЗ» вирішила провести один робочий день з головою Львівської облдержадміністрації Олегом Синюткою. Зізнаюсь, такого важкого дня в моєму житті ще не було. Коли прийшла додому — одразу «відрубалася» і вмить заснула… Коли напередодні керівник прес-служби ЛОДА Ольга Матейчик скинула мені робочий графік Олега Синютки на той день, мені стало не до жартів: першу зустріч було призначено на сьому годину ранку! Довелося вставати о п’ятій і замовляти таксі…

З 7-ї до 8-ї ранку — три зустрічі

Я у приймальні голови Львів­ської ОДА. Мене зустрічає пан Роман, який чергує біля телефо­ну вночі — з 20.00 до 8.00 (о 8-й ранку естафету приймає секре­тарка). Каже, «люди дзвонять цілу ніч з будь-яких питань». На­приклад, бабця може поскар­житися, що у неї в під’їзді лам­почка не вкручена. Або когось на кордоні митники не пропус­кають. «Питаю, чому не телефо­нуєте на гарячу лінію? — каже пан Роман. — Відповідають, що там уночі слухавку не підніма­ють». Усі дзвінки, що надійшли у приймальню голови ЛОДА (чи вдень, чи вночі), записуються і передаються керівнику області. Протягом дня Синютка зазви­чай віддзвонює цим людям, або, якщо справа серйозніша, при­значає зустріч.

Заступники голови також по­чинають роботу о 7-й ранку. Уже о 8-й у коридорах «Білого дому» досить людно, чиновники ква­пляться на свої робочі місця. Того дня Олег Синютка призна­чив зустрічі на 7.00, 7.30 і 7.40 людям, які попередньо запи­салися до нього на прийом. Усі вони мали особисті прохання, тому їх суть не викладатиму. А вже о 8-й — нарада голови з ди­ректорами департаментів.

«Вкрай незадоволений роботою департаменту ПЕК!»

Олег Синютка ввів «залізне правило»: «Після мене на нара­ду ніхто не заходить». Також не дозволяє підлеглим перемов­лятися між собою під час нарад. Уже за чверть восьма великий зал засідань був повний. Голо­ва з’явився рівно о 8-й. Дуже зосереджений. Це й зрозумі­ло, адже теми розглядали сер­йозні — «Пріоритетність проектів місцевого розвитку» та «Спо­живання енергоресурсів уста­новами бюджетної сфери». Ін­шими словами, обговорювали, на які об’єкти області (за галу­зями — освіта, медицина, ЖКГ тощо) розподілять бюджетні ко­шти, скільки води, тепла, газу, електрики використали держав­ні установи та за якими цінами їх закупили. Також керівники звіту­ють, скільки мають незакритих звернень — письмових і за під­сумками «гарячої лінії».

На великому екрані графіки і таблиці. Керівник департаменту звітує, голова не скупиться на дошкульні коментарі на кшталт: «Якщо об’єкт „для галочки“, то який у ньому сенс?». Серйоз­ні «розбірки» почалися, коли ді­йшло до енергоресурсів. Вия­вилося, різні установи області закуповують газ за різними ці­нами. Причому здебільшого — вище від ринкової. Наприклад, ринкова — близько 7 тисяч гри­вень за тисячу кубів, а закупову­ють по 12 тисяч. Як мені згодом пояснили, йдеться не про «від­кати». Просто газівники вда­ються до шантажу, типу «Ми вам газ відключимо», і якийсь дирек­тор дитячого садочка чи школи у районі, злякавшись, іде газівни­кам на поступки… Голова ЛОДА «розпікав» підлеглих за те, що не обстоюють свою позицію в Антимонопольному комітеті, не повідомляють газовим компані­ям про тендери на постачання блакитного палива.

«Департамент охорони здоров’я взагалі за цим не ди­виться, і мудрі доктори одразу укладають угоди на газ утри­чі дорожче», — обурюється Олег Синютка. Дає розпорядження відібрати пояснення у тих не­добросовісних керівників, хто уклав угоди на газ за ціною, ви­щою за ринкову, і передати цей список у департамент захисту економіки.

Дісталося на горіхи і керів­нику департаменту паливно-енергетичного комплексу Во­лодимиру Ляльці: «Не розумію, чим займається департамент ПЕК? За що ми їм платимо пре­мії? Ростиславе Теодозійовичу (перший заступник Ростислав Замлинський. — Авт.), я вкрай незадоволений роботою депар­таменту ПЕК! Тепер щодо лімі­тів: ми бездумно витрачаємо ко­шти! Вони просто йдуть у трубу! Шановні колеги, я тему енергоз­береження не залишу! Бо це ви­кидання грошей у нікуди!» Коли Синютка це каже, керівники де­партаменту нагадують поганих учнів у школі, які потупили по­гляд…

О 9.00 — зустріч із трьо­ма представницями медич­ної галузі з районів, яким го­лова призначив зустріч під час поїздок у райони. З-поміж ін­ших озвучених проблем кажуть, що потрібні препарати проти гемофілії. Голова пообіцяв ро­зібратися. Потім зустріч із ке­рівником інвестиційної компа­нії «Брукфілд», яка будуватиме ІТ-комплекс на вулиці Стрий­ській (поруч із Податковою). Го­ворили про перспективи будів­ництва.

О 10.00 — переїзд до пала­цу Потоцьких, на відкриття І І Львівського експортного фору­му. Сідаю у машину голови — це Skoda Superb сріблясто-синьо­го кольору, за кермом — водій Андрій. «А де ж чорний „Мер­седес“, яким раніше їздили го­лови ЛОДА?» — запитую Олега Михайловича. «Мерс» хоч і в ро­бочому стані, але старий, 2004 року випуску. Олег Михайлович віддає перевагу «Шкоді», каже, звик до неї.

Коли почнеш ховатися від людей, нема чого робити на цій посаді

Можливість поговорити з го­ловою є лише під час переїздів. Тому не втрачаю часу. Запитую, як вдається щодня витримувати такий насичений графік? «Голо­вне, — каже, — щоб робота при­носила задоволення. Бо якщо робитимеш з-під палиці, нічо­го не вийде. Пригадую, через пару днів після мого призначен­ня до мене зайшов наш Владика і каже: „Якщо думаєш, що ти та­кий мудрий і так багато зробив, що тебе призначили на цю поса­ду — це не так. Якщо думаєш, що ти багато нагрішив і тут будеш спокутувати, це теж не так. Гос­подь Бог вирішив, що ти у цей момент маєш бути на цьому міс­ці і робити все, що від тебе зале­жить“. Тому щодня приходжу на роботу і роблю все, що від мене залежить!»

— Скільки разів на день їсте?

— За потреби (сміється. — Авт.). Мають бути два складни­ки: хотіти їсти і мати на це час. Якщо ці дві складові збігаються — їм (сміється. — Авт.).

— А що ви їсте? Яка у вас ді­єта?

— Мої параметри — 90−60−90 — і це тільки обличчя (сміється. — Авт.). Іноді доводиться три­чі за вечір повечеряти, іноді за весь день — лише чай-кава. Як пощастить… Приходжу до­дому, дружина питає: «Будеш їсти?». Не можу відмовити, бо вона наготувала. Дружина го­тує смачно, і це велика споку­са…

— Чи вдається хоча б у ви­хідні спілкуватися з дітьми?

— Брак спілкування з дітьми — один із найбільших мінусів цієї роботи. У суботу я зазвичай на роботі, до 6−7-ї вечора. Неділю, якщо немає офіційних заходів, присвячую сім’ї.

— До вас, мабуть, зверта­ються переважно з пробле­мами і бідами. Як вдається пропускати через себе люд­ський негатив?

— Треба розібратися, чому виникла проблема, і постара­тися допомогти. Біда у тому, що не всі проблеми можна ви­рішити. Наші люди насправді дуже терплячі. Я для себе вивів важливу формулу: працювати­му доти, доки зможу допома­гати людям, які приходять до мене з проблемами. Коли по­чнеш ховатися від людей, нема чого робити на цій посаді.

— У вас є хобі?

— Як і в кожної нормальної людини. Тільки на це бракує часу. Останні чотири роки жод­ного разу не грав у футбол. На тренажерний зал вистачає часу тільки під час відпустки. Цьо­го року відпустка тривала 4,5 дні (сміється. — Авт.). З дружи­ною і дітьми поїхали в Об’єднані Арабські Емірати. Маю правило: на мій день народження (14 лю­того. — Авт.) робити дружині по­дарунок і кудись їхати на відпо­чинок.

— А в чому щастя?

— У душевній рівновазі.

— А ви щасливі?

— Так. Я щаслива людина. Тому що з нами є і мої батьки, і батьки дружини, з нами наші діти.

— Яка ваша зарплата?

— Три місяці тому уряд підняв нам зарплату, і вона зараз ста­новить понад 20 тисяч (до того було 18 тисяч). Це «гола» став­ка. Чотири роки тому я вирішив, що не буду отримувати ні пре­мій, ні надбавок. Вважаю, я й так достатньо забезпечена лю­дина.

Об 11.00 — зустріч із Над­звичайним та Повноважним По­слом США в Україні Марі Йо­вановіч. Заради цієї зустрічі Синютка не поїхав на Яворів­ський полігон, де того дня пе­ребував міністр оборони Степан Полторак. Олег Синютка зустрів Марі Йовановіч у кабінеті і після протокольної зустрічі подару­вав їй гарно виданий «Кобзар». Це була протокольна зустріч без преси, тому я залишилась чека­ти у приймальні.

«До мене прийшли люди і кажуть, у нас є гроші, хочемо щось добре зробити»

Через годину знову сідає­мо в авто і їдемо у перший кор­пус Львівської політехніки, на зустріч із бібліотекарями, які зі­бралися на обласну нараду. У машину також сідає головний спеціаліст відділу персоналу та нагород Тетяна Шеремета. В руках тримає пачку грамот — нагороджуватимуть найкращих бібліотекарів області. З біблі­отекарями Олег Синютка спіл­кувався півтори години.

За словами Мирослави Тур­кало, вперше в межах програ­ми «Українська книга» Львівщи­на отримала рекордну кількість книг для поповнення бібліотеч­них фондів — 199 тисяч примір­ників на суму 23 мільйони гри­вень. У середньому в кожну бібліотеку області до кінця квіт­ня надійде 153 книги.

Олег Синютка слухав висту­пи бібліотекарів з трибуни, від­повідав на записки із залу. На зауваження директора Львів­ської обласної універсальної наукової бібліотеки Івана Свар­ника, що без комп’ютерів та Ін­тернету книгозбірні області від­різані від світу, відповів: «Якщо поставимо собі таку мету, то протягом наступних чотирьох років зможемо забезпечити комп’ютерами всі бібліотеки області (а їх більш ніж 800). На це потрібно 10 мільйонів гри­вень. Причому гроші ці будуть не з бюджету. До мене прийшли люди і кажуть, у нас є гроші, хо­чемо щось добре зробити. Такі люди часто трапляються».

Ще одне з проблемних місць для бібліотекарів — заповнення аплікаційних форм для участі у грантових програмах. На цьо­му наголосила директор Львів­ської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Романа Іваничу­ка Тетяна Пилипець. Каже, ніх­то не вміє писати гранти. Часто у цих формах є графа «дофі­нансування», тобто бібліотеці треба знайти спонсора. Біблі­отекар із Нового Роздолу зау­важила, для написання мікро­проектів їм необхідне навчання. Туркало повідомила, таке на­вчання ЛОДА проводить, але, очевидно, треба його зробити виїзним, на місцях. Поскаржи­лись бібліотекарі, що у Турків­ському районі їм не виплачу­ють матеріальної допомоги на оздоровлення під час відпуст­ки. Олег Синютка взяв це пи­тання на контроль.

О 14.00, після коротенької наради щодо тендерів на будів­ництво сільських амбулаторій, Олег Синютка заявив: «Зараз спростую міф, що я не обідаю!». Ідемо у їдальню облради, яка розташована у будівлі ЛОДА. Тут уже майже нікого немає, час обіду минув. Голова ЛОДА пе­реважно тут і обідає. У кабінет обіду не замовляє. «Спочатку люди дивувалися, що я тут їм, — розповідає Олег Синютка. — Я їх заспокоїв, що я не плямкаю, користуюся серветками, і вони заспокоїлися». Замовив са­лат із буряків, відварну карто­плю і горохову котлету (бо піст). Оскільки я не пощу, замовила собі картоплю і свинячу відбив­ну. Запили це все півлітровою пляшкою кока-коли. За обід за­платив голова, вклався у 139 гривень.

О 15.00, поки не почалася наступна зустріч, голова ЛОДА знаходить час пожартувати з дівчатами у приймальні та ке­рівником департаменту культу­ри Мирославою Туркало. По­переду — зустріч з делегацією української діаспори в Азер­байджанській Республіці. Де­легацію очолює голова Україн­ського конгресу Азербайджану Юрій Осадченко. Говорили про проведення днів Львівщини та фестивалю вареників в Азер­байджані, обмінялися сувені­рами та подарунками. Азер­байджанці подарували картину, писану нафтою, та альбоми з видами своєї країни. Олег Си­нютка передав 40 комплектів українських книжок (сучасна лі­тература і класика). А також по­дарував розкішні чоловічий і жі­ночий українські національні костюми.

На годиннику 16.00. Знову їдемо у «Політех», у головний корпус. Тут, в актовому залі, має відбутися зустріч студентів із мі­ністром інфраструктури Воло­димиром Омеляном. Олег Си­нютка телефоном з’ясовує, що міністр затримається хвилин на 20, тому губернатор вирішує по­їхати до студентів раніше і «тро­хи розважити їх». Справді, зу­стріч пройшла у жартівливій атмосфері. Олег Михайлович того дня був явно у гуморі.

«Ви всі за Зеленського?»

Голову ЛОДА студентам представив ректор НУ «Львів­ська політехніка» Юрій Бобало: «Знаєте Олега Михайловича Синютку?». «Знаємо!» — загу­ли студенти. «Поділюся з вами своїми думками і хочу почути ваші запитання», — попередив Олег Михайлович, і раптом за­питав: «Ви всі за Зеленського?» У залі на мить запанувала тиша, але вже за кілька секунд атмос­фера розрядилася…

«Ваш вибір професії, вибір майбутнього місця роботи і ви­бір країни — це три базові речі, надзвичайно важливі для вас, — вів далі Олег Синютка. — Підні­міть, будь ласка, руки, хто хоче виїхати за кордон?». У залі під­нялося дві руки. Це були два хлопці. Олег Михайлович попро­сив пояснити, чому хочуть виїха­ти. Один відповів: «Мене не вла­штовує ситуація в країні — ні в політичній, ні в економічній сфе­рі». «А що ви хочете знайти за кордоном?» — поставив зустріч­не запитання голова ЛОДА. «Не знаю. Хочу спробувати», — від­повів хлопець.

Другий студент пояснив, що незадоволений високими від­сотковими ставками кредитів для приватного бізнесу. У Шве­ції, каже, можна 5 років пожи­ти, отримати громадянство, і тоді взяти кредит під 5% річ­них на відкриття свого бізнесу. А в Україні ставка 38%. Не ма­ючи стартового капіталу, буде виплачувати той кредит до кін­ця життя…

«Банк „Аваль“ кредитує під 4,6%, — зауважив Олег Синютка. — Але погоджуюся, що кредити дорогі. Відсутність можливос­ті для самостійного розвитку — одна з причин, яка вас спонукає шукати щастя на Заході. Але втішений, що підняли руку тіль­ки двоє. Бо питання „людсько­го капіталу“ є, напевно, одним з найбільших викликів для Укра­їни». Голова ЛОДА намагався переконати студентів, що успі­ху можна досягти і в своїй кра­їні. «В чужій країні більшість із вас завжди будуть людьми дру­гого сорту, вас завжди наздо­ганятиме комплекс меншовар­тості».

О 17.00 у голови ЛОДА — го­динний ефір на радіо «Львів­ська хвиля». Одразу після — урочиста церемонія нагоро­дження відзнакою «Лицарський Хрест Добровольця Львівщини» у Львівській філармонії, з на­годи Дня українського добро­вольця О 20.00 — зустріч із гро­мадськими організаціями…

Зізнаюся, я вже від втоми падала з ніг і нічого не сприй­мала. Це була остання офіцій­на зустріч… Прощаюся з голо­вою, який, на відміну від мене, фонтанував енергією. Мене, напівживу, додому відвіз во­дій Андрій. Тим часом у голови ЛОДА, за словами його прес-секретаря, попереду ще кілька робочих зустрічей…

Коментарі