Ілюстративне фото
В останні місяці 2017 року громадські активісти здобули локальну перемогу – після їх чисельних наполягань у Львівській міськраді нарешті перейнялись квітами, якими торговці цим пахучим та делікатним товаром хідник біля Стрийського ринку. Попри наявність торгівельного квіткового ряду вздовж хідника торговці нахабним чином окупували і хідник виштовхуючи тим самим перехожих на проїжджу частину. Отож у підсумку підприємці були вимушені посунутись за визначену для них межу.
Однак вулиця біля Стрийського ринку – це лише один з численних прикладів несанкціонованої торгівлі. На практиці таких адрес у Львові є десятки, а, можливо й сотні – практично у кожному мікрорайоні міста, десь більші, десь менші неофіційні базарчики, де торгують різноманітним крамом. І говорити про бабусь, які «виносять з дому останнє, щоб заробити на хліб» не випадає, адже йдеться про різноманітний крам, і не завжди законні до продажу товари. Наприклад, неподалік Краківського ринку йде жвава торгівля валютою. Цей неофіційний обмінник добре відомий багатьом мешканцям, які час від часу хочуть поміняти гривні на долари чи навпаки, однак по при зміни у правоохоронних органах так і залишився на звичному місці.
І якщо у випадку торгівлі квітами біля Стрийського ринку все завершилось доволі благополучно, то спроба навести лад на вулиці Шпитальній, яка перетворилась на один з найпопулярніших неофіційних ринків кілька років тому завершилась невдачею. Нагадаю, у 2004 році міська влада здійснила героїчну спробу навести лад на цій вулиці – ятки торговців, які там розташувались перенести на Краківській ринок, а також заборонити торгівлю з рук. Однак успіхи міської влади були дуже короткотривалими – уже за кілька тижнів торговці почали повертатись на старе місце, ну а зараз торгівля там йде повним ходом.
Вуличною торгівлею мала б займатись муніципальна варта – спеціально створена ЛМР структура, для якої це є один з напрямків роботи. Однак муніципали, судячи по всьому, обмежуються профілактичними бесідами, які видимих результатів не дають. Максимум – торговці на кілька хвилин звільняють місце, щоб потім повернутись на нього знову. Натомість приклад Шпитальної показує, що на практиці системної роботи у цьому напрямку в місті не ведеться.
Однак будь-яке явище має свої причини, і несанкціонована торгівля не є винятком. Вуличні торговці, хоча здебільшого і не мають спеціальної освіти, діють, втім, цілком раціонально. А в будь-якій торгівлі головним є правильно вибрати місце – це навіть більше половини справи. І ви можете пропонувати скільки завгодно приміщень для торгівлі, однак вони по визначенню будуть програвати прохідному місцю на хіднику вулиці Шпитальної. Або ж на підходах до Привокзального ринку. Більше того, підприємець, який орендує приміщення під магазинчик на тій же вулиці Шпитальній мусить викласти ще й кругленьку суму за оренду – мінімум 5000 грн в місяць за невеличкий магазинчик. Тобто бажання заощадити на оренді та ринковому зборі так само наявне.
Ще одна причина – надто дрібний масштаб торгівлі у багатьох випадках. Наприклад господар має в день десять «зайвих» літрів молока на господарстві. Здати їх у себе в селі він чи то не може, чи не хоче, до Львова не так далеко їхати, як пенсіонер він не платить за електричку. Отож 150 гривень в день – це не так вже й погано. В місяць це 4500 грн., щоб заробити їх достатньо годину потрястись в електричці, і ще 2-3 години постояти на вулиці. Надто дрібно, щоб започатковувати власний бізнес, однак об’єднатись із своїми сусідами, так само не хочеться.
А, друге, а навіщо, адже зробивши невдалу кавалерійську атаку на вуличних торгівців на вулиці Шпитальній в АІСу, здається, заспокоїлись. Мовляв, ця проблема не є пріоритетна, за масштабами не йде в жодне порівняння з проблемами сміття чи транспорту. Ну а те, що таким чином продається часто неякісний товар (бо хто ж контролює жирність молока у таких торговців, а що більш важливо – чистоту пляшок, в в які то молоко наливається), нікого особливо не цікавить. Ну а мороки з тим і справді чимало. Бо, найперше, треба провести довготривалу і якісну PR-кампанію серед львів’ян, аби вони не купували товар у таких продавців. Треба домовитись з власниками ринків, аби вони посприяли з хорошими місцями на їхніх ринках, або ж (якщо є така можливість) запропонувати місце для встановлення МАФу на «прикормленому» місці чи неподалік. Треба попрацювати з самими вуличними продавцями, аби вони об’єднались для спільної торгівлі своїм крамом, але вже у цивілізований спосіб. Однак морочитись з тим у ратуші явно не хочуть.