Про серйозні проблеми з водопостачанням львів’яни, здається, вже забули. Ні, звичайно, навіть зараз трапляються зриви з подачею води – то тиск падає, то через аварію в квартирі немає води протягом 2-3 годин, деколи довше, то іржава вода починає текти. Але щоб води у цілому районі не було протягом кількох днів! Про таке львів’яни таки вже забули. І якщо у часи водного дефіциту стиль життя львів’ян адаптувався до тривалих перебоїв з водопостачанням, то аварія, яка трапилась наприкінці минулого тижня, застала зненацька всіх. І львів’ян, які вже облишили звичку запасати дво-тридобовий резерв води. Так само не готовою виявилась інфтраструктура району, адже тепер практично ніде немає колонок з водою, ну, а якщо судити з відгуків у ФБ, водовозки працювали вкрай неефективно, як і влада, яка надто повільно реагувала на проблему. Лише на другий день після аварії міські чиновники почали давати коментарі з приводу НП і пробувати зорганізувати життя району в ситуації, коли його неможливо забезпечити водою.
Уперше за багато років аварія на водогоні виявилась настільки серйозною, що аварійній бригаді довелось витратити 20 годин на те, щоб випустити всю воду з водогону, потім ще кілька годин на його ремонт, і після того ще не менше 20 годин пішло на те, щоб подати воду у помешкання.
На превеликий жаль, ця аварія, на нашу думку, стала не випадковістю, а закономірністю – рано чи пізно таке могло статись у будь-якому районі Львова. Чому? Про це говорять цифри, які вдалось дізнатись у «Львівводоканалі». Зауважимо відразу – я цікавився лише цифрами, які стосуються магістральних водогонів, облишивши в стороні проблеми розгалуженої мережі водогонів у місті Львові.
Загалом ми маємо 660 кілометрів магістральних водогонів, понад 70% з них вже вичерпало свій гарантійний ресурс. При цьому підприємство використовує і сталеві водогони, термін експлуатації яких 25 років, і чавунні, які гарантовано можуть працювати 50 років. При цьому наймолодший водогін – Стрийський (забезпечує водою Сихів), – збудований у 1978-1979 роках, натомість найстаріший, – з Волі Добростанської (постачає воду у Залізничний район), – збудований ще 1901 року. І, як не дивно, великих проблем з ним немає. На жаль, цього не можна сказати про Плугівський водогін, який забезпечує водою Личаківський район міста. Тільки цього року тут зафіксовано 130 аварій – більших, менших. І причин цьому є дві. Найперше – зношеність самого водогону. Друге – це постійні перебої з енергопостачанням насосної станції у Винниках. Внаслідок цього не лише ламається обладнання насосної станції, а й проривають труби внаслідок гідроударів.
Після того, як у місті з допомогою Світового банку було вирішено проблему цілодобового водопостачання, на жаль, не вдалось перейти до безперебійного водопостачання. Власне, так є на Заході: після завершення гарантійного терміну трубу міняють, навіть якщо з нею нема особливих проблем. Окрім того, на Заході віддають перевагу якісним чавунним трубам, у той час, як в нас переважно міняють на дешевші і не такі довговічні сталеві. Але навіть вони, як стверджують на підприємстві, є розкішшю. Аби нормально підтримувати в робочому стані своє господарство “Львівводоканал” мав би щороку міняти принаймні 30 кілометрів водогонів, натомість востаннє значну ділянку – 9 кілометрів міняли у 2009 році. Тоді це обійшлося у 56 млн. грн, але тоді курс складав 8 грн за “зелений”. Нескладно порахувати, що тепер, аби замінити 30 кілометрів водогонів треба понад 700 млн. грн.
І хоча на “Львівводоканалі” доволі обережно ставляться до таких прогнозів, однак картина вимальовується доволі сумна. Остання аварія на Плугівському водогоні стала тривожним дзвіночком. Хочемо ми того чи ні, але проблема водозабезпечення може знову повернутись у наші помешкання. Звичайно, є в цьому вина уряду, який тривалий час не дбав про комунальне господарство українських міст. Однак немала частка вини і місцевої влади, яка знаходила час на різноманітні заняття, включно з проведенням незрозумілого Безпекового Форуму, натомість забуваючи, що її перше завдання – нудні комунальні проблеми. Тож запасайтесь банячками, львів’яни, про всяк випадок.