Богдан Баркит. Фото: Укрінформ
Підігрів підлоги у Народному домі, тренажерний майданчик, вуличне освітлення, пандуси і перероблені входи до сільської амбулаторії, освітлені вулиці та відремонтовані дороги – за три роки це і ще багато чого вдалося зробити у Поршнянському старостинському окрузі на Львівщині. Його голова — Богдан Баркит.
Успішний випускник, а згодом – аспірант філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Він міг би обрати кар`єру політика, стати науковцем чи викладачем. Проте двічі балотувався на голову Поршнянської сільради у Пустомитівському районі. З другої спроби виграв вибори і очолив громаду з трьох сіл, які входили до сільради, а тепер — до Поршнянського старостинського округу Солонківської ОТГ.
Про мотивацію такого вибору, про будні сільського старости, здобутки і розчарування — розмова кореспондента Укрінформу з Богданом Баркитом.
Інтерв’ю організоване за сприяння Львівського Центру розвитку місцевого самоврядування (ЦРМС), створеного за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» та Мінрегіону.
– Богдане, ви могли зробити блискучу кар`єру за здобутим фахом. Чому обрали непримітну і нелегку долю сільського старости?
– Я народився у селі, жив у ньому і бачив, що потрібні зміни, зокрема, у благоустрої. Тому вирішив, що треба комусь їх робити. Якраз були місцеві вибори, взяв у них участь і в 2015 році став сільським головою.
– А після закінчення університету з чого починали?
– Пробував себе в аспірантурі, але не відчув покликання бути науковцем. Не захистився. Працював менеджером в одному з благодійних фондів. Займав активну громадянську позицію. Крім того, був депутатом Поршнянської сільської ради.
– Тобто, люди вже знали вас…
– Знали, бо виріс там, але все ж коли в 2010 році балотувався на голову, не вистачило 18 голосів. А вже в 2015-му виграв вибори з великим відривом. Фактично, набрав удвічі більше голосів, ніж найближчий конкурент.
– Тоді ще ваше село не було в ОТГ?
– Була Поршнянська сільрада, що об`єднувала села Поршна, Липники і Підсадки. Вона була невелика, але мала певний бюджет, в тому числі, за рахунок коштів “зверху”. Основний ефект децентралізації — надходження до сільського бюджету податків на доходи фізичних осіб. Відповідно, з`явились певні можливості, яких ми ще не мали у 2010 році.
– Як ви сприйняли децентралізацію?
– Хоч об`єднуватися чи ні, – вирішує громада, але визначальна роль у цьому все ж таки належить її голові. Коли нема принципової позиції сільського голови і депутатського корпусу, як правило, нічого з того не виходить. Можна зробити багато громадських слухань, зборів, але рішення приймають вони. Було два аспекти, які підштовхнули нас до об`єднання. Перший — це розуміння незворотності цього процесу, бо децентралізація проводиться згідно з Законом України, рішення про неї прийнято Верховною Радою і реалізується в усій державі. І другий — в тому, що наша сільська рада не була багатою, не вистачало коштів для розвитку, тому потрібно було об`єднуватися, щоб отримати ці кошти і з державних субвенцій, і з мікропроектів, і від центру – ОТГ Солонки, яка на кілька порядків багатша за нас.
– Ви більше отримуєте, чи віддаєте?
– Отримуємо. Зокрема, коштів на благоустрій надійшло суттєво більше, ніж у минулі роки.
– На що їх спрямовуєте?
– Основне – це реалізація проектів-переможців обласного конкурсу мікропроектів місцевого розвитку. Ми виграли усі шість проектів, які подавали на нього. З них два – вуличне освітлення у селах Липники і Поршна, третій – благоустрій біля джерела, облаштували там громадський простір.
– Якесь цілюще джерело?
– Цілющих властивостей не має, але вода у ньому надзвичайно смачна. Багато років джерело було захаращене. Ми розчистили його, поставили довкола лавочки, зробили вуличне освітлення, озеленили, змонтували лотки, з яких зручно набирати воду. І тепер там улюблене місце сімейного відпочинку. Четвертий проект спрямований на людей з особливими потребами. Ми обладнали пандусами і перебудували входи в амбулаторію села Липники. В межах п`ятого проекту ми відремонтували Народний дім у Поршні – там утеплили фасад і зробили гідроізоляцію. Ремонт продовжуватиметься і в наступному році, але тепер уже за наші кошти. І шостий — найуспішніший – завершили ремонт Народного дому у селі Підсадки і облаштували там кімнату-музей Зиновія Бабія. Він є вихідцем із цього села і був оперним співаком та народним артистом Білорусі. За допомогою працівників Львівського історичного музею зібрали архівний матеріал про життя і творчість земляка. Крім того, зробили там актовий зал із підігрівом підлоги, благоустрій території.
Але тільки мікропроектами ми не обмежувалися. Поточні ремонти вулиць у всіх селах округу, вуличне освітлення, відкритий тренажерний майданчик у Поршні, відремонтовані класи у тамтешній школі, детальний план території для облаштування футбольного поля із штучним покриттям у Липниках, дорожні знаки українською та англійською мовами у всіх трьох селах — це вже за свої, кровні. А за державні субвенції відремонтували дорогу до Підсадок. Фактично, вже майже всі дороги у нас заасфальтовані, залишилося відремонтувати ще десять відсотків, але в села вже можна заїхати нормальними дорогами.
– Скільки коштів зайшло у ваш округ із державного бюджету?
– За державні кошти за рік зроблено дорогу Поршна – Підсадки. Це понад 6 мільйонів гривень. Є обласні кошти на мікропроекти — мільйон гривень. Ми самі не заробляємо стільки, скільки отримуємо.
– Кажуть, людям не догодиш. Як це виглядає у вас: люди задоволені?
– Здебільшого чую вдячність. Але треба розуміти, що люди є різні. Коли ми робили дорогу в Поршні, там спочатку потрібно було поміняти водогін і газопровід, які вже відслужили 40 років і могли щомиті прорватися. Тут кожен користувач мав прокопати відрізок своєї ланки від центральних артерій. І почалося: “А чому я маю це робити?”. “Намалювалася” і група “активістів”, яким цього не треба було. Люди звикли до споживацтва. Їм здається, що навіть у них на городі чи на подвір`ї має робити сільський голова чи держава. Коли я став сільським головою, я казав людям, що життя вдасться змінити тоді, коли його будемо змінювати всі разом, коли у кожного буде мотивація для цього. Бо староста не піде обкошувати ділянку біля кожного подвір`я…
– А як щодо немічних, які не можуть цього робити?
– Коли ми робили інфраструктурні проекти із заміни газопроводу, то йшли назустріч і допомагали тим, які не спроможні впоратись самі. Їм компенсували затрати і допомагали фізично.
Це стосується й інших побутових питань. У нас є соціальний відділ, працівники якого постійно опікуються такими людьми. До Миколая, інших свят вони отримують подарунки та продуктові набори, а також допомогу по господарству. У Підсадках, наприклад, є чоловік, який не може ходити. Йому привезли дрова на зиму, а наш працівник комунальної служби бензопилою порізав, поколов і поскладав йому поліна. Бюджету це практично не обійшлось й копійки. Інколи, щоб зробити добру справу, не потрібні гроші, тільки бажання.
– В області відомі ваші культурні проекти, зокрема, сільські гастролі.
– Цього року у нашій ОТГ відбувся фестиваль “Від села до села”. Творчі колективи з кожного села їхали до сусідів із найкращими програмами. Спочатку це робили з певною обережністю, пересторогою, а потім, коли виступи пішли на “ура”, людей це надихнуло, а головне — згуртувало. Села, віддалені одне від одного на 7-12 кілометрів, почали думати над спільними проектами, обмінами тощо. На наступний рік фестиваль знайде продовження. Будуть вертепи, колядування, прощання з колядою, пригощання випічкою, чаєм. Потім — великодні гаївки, прикрашання писанкового дерева, традиційні концерти до Дня Незалежності, Дня матері…
– У деяких громадах голови вважають, що бібліотеки стали непотрібними і закривають їх. Як із цим у вас?
– Якщо відверто, то є два варіанти. Перший — переформатування. Люди вже не йдуть читати книги до бібліотек: є телевізор, Інтернет. Переважно, ними користуються учні, яким потрібно щось прочитати за шкільною програмою. Тому або ця бібліотека розвивається і шукає підхід до молоді, до людей, або переходить під егіду шкіл. Звичайно, зі збереженням посад бібліотекарів. Ну, і зрозуміло, що потрібне постійне оновлення фондів. Якщо там буде сучасна література, то це комусь стане цікаво. Ми почали процес оновлення у бібліотеках, але думаю, що його динаміку потрібно нарощувати.
– Яка доля ваших медичних закладів?
– Зберегли їх повністю. У старостинському окрузі є одна медична амбулаторія і фельдшерсько-акушерський пункт. ФАП два роки тому був капітально відремонтований і оснащений, амбулаторія відносно нова, має сучасне обладнання, відділення денного стаціонару. Там працюють висококваліфіковані медпрацівники. Із медичним забезпеченням у нас проблем немає, крім того, за 4 кілометри – Центральна районна лікарня, недалеко й до львівських медзакладів.
– Чи не відчуваєте себе “обділеним” після об`єднання, адже у вас “відібрали” певні повноваження.
– Скажу вам так: я втратив печатку, але отримав гроші для громади. Це було принципове рішення, тому що певні привілеї втрачаються, ти стаєш підпорядкованим голові ОТГ, але в нас склалися із ним нормальні, робочі відносини. У нас є певна автономія і, відповідно, відчуття приниження немає, є нормальний робочий процес. Деколи потрібно притримати власні амбіції і власне его заради спільної справи. Так я і зробив.
– Яким ви бачите подальше життя громади і свою роль у ній?
– Децентралізація дала багато плюсів, але не все так райдужно, як могло б здаватися. Тому що держава дала великі можливості, але й великі обов`язки, які полягають у повному утриманні дошкільних закладів, дофінансуванні медичної та освітньої галузей. Крім того, з 2020 року держава забирає з місцевих бюджетів акцизний податок на дорожній фонд. А це — одне із основних джерел наповнення нашого бюджету. Потрібно буде шукати нові джерела.
– У чому ви їх вбачаєте?
– Потрібно реєструвати жителів. Бо якщо людина працює у Львові, вона сплачує до місцевого бюджету лише земельний податок. Решта — розчиняється у міській казні. Серед мешканців є чимало людей, які мають статус фізичної особи підприємця, і якщо вони у нас зареєструються, податки прийдуть у сільську скарбничку. Адже вони мешкають тут, деколи найбільше вимагають інфраструктурних змін і благ, а не хочуть докластися до цього своїми внесками.
– Як ви зможете їх мотивувати до цього?
– Адміністративними методами цього не зробиш. Потрібно йти до людей і переконувати їх.
Зараз у Липниках збудували і заселяють мікрорайон “Липові роси”, серед новоселів – чимало підприємців. Їх потрібно зацікавити тим, що кошти, які підуть у село від їх податків, будуть використані для їх же блага: там треба провести вуличне освітлення та покласти тротуар уздовж доріг. Перші триста метрів ми почали робити за свій кошт. Далі — будуть податки, буде благоустрій.
– Якими ви бачите свої села через кілька років?
– Мені шкода, що я не став сільським головою у 2010 році, бо втрачено багато часу. Але якщо збережеться нинішня динаміка, то наші села будуть заасфальтовані, з капітально відремонтованими вулицями, гарним освітленням, з каналізуванням, бо від нас іде водозабір на Львів, а якщо нечистоти потраплять у ґрунтові води, це може обернутись екологічним лихом. Але бачу не тільки із цими благами, але й з відповідальністю як влади, так і кожного мешканця. Ми буваємо в Європі і бачимо взаємну відповідальність за комфорт населеного пункту усіх його жителів.
– Як ви думаєте: на наступних виборах проголосують за вас люди?
– Я не впевнений, чи ще буду балотуватися на наступних виборах.
– Може бути й таке?
– Може бути. Деколи втомлюєшся, мало часу маєш для сім`ї. Мій син, якому два рочки, бачить тата хіба вранці та увечері. Деколи гірко розчаровуєшся від байдужості людей до громадської справи, відверто признаюсь. Для мене ця посада не є самоціллю. Вважаю, що тією роботою, яку я виконав і ще збираюсь протягом своєї каденції, виправдаю довіру людей. А рішення про участь у наступних виборах буду приймати у 2020 році.
Програма «U-LEAD з Європою» фінансується спільно Європейським Союзом і державами-членами Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією й підтримує реформу децентралізації та її секторальні напрямки.