Львівській художник Юрій Коваль бере лупу і уважно розглядає під нею людину. Навіть не стільки її фізичний вимір, а через фізичні характеристики людську свідомість. Навіть не так – через тіло людини у певних ситуаціях він розглядає щось геть нетілесне. Іноді це непросто. Подекуди – травматично. Але щоразу інтригуюче – а як це можна зробити?
Розцінюючи власну творчість як певне дослідження, автор виставки “Окреслена територія”, відкритої у галереї “Дзиґа”, Юрій Коваль подекуди ставить глядача у ситуацію розгубленості. Справжній майстер натуралістично точної передачі пластики людського тіла – зокрема в русі, в танці – (свого часу він здобув вищу освіту як дизайнер, але захопився малюванням), він раптом починає це тіло використовувати як можливість сказати про цілком нетілесні речі. І говорить про них, попри абсолютно неочікувану зовнішню форму, переконливо і гучно.
І ти уже не думаєш про гарні постаті чоловіків та жінок на його роботах, а про якісь часто-густо соціально дуже значимі речі – як от про самоідентифікацію людини не тільки як особистості, а як громадянина. Услід за митцем уходячи у його гіперреалістичні образи (до творення яких любить застосовувати принцип колажу), ти несподівано опиняєшся у якомусь магічному світі, де виразно чуєш усе, що болить вже не тільки тебе, а твою країну.
Хоча сам Юрій Коваль, як зізнався 4studio, не планував приурочувати проект до подій у Криму та на Донбасі. Та, зрештою, його і не приурочує, віддаючи перевагу принципам художнього узагальнення, осмислюючи у проекті начебто виключно феномен танцю і людину в ньому, – з її відчуттями, тими чи іншими потребами та межами. Але маючи чітку громадянську позицію, співпереживаючи тому, що переживає Україна, у своїх роботах формулює питання, відповіді на які глядач мав би вже знайти самостійно. Принаймні, замислитися над чимось іще, окрім того, що з’їсть і як розважиться.
“У своїх гіперреалістичних полотнах Коваль говорить про тіло як простір, і про територію як організм, що має певні обриси і характеристики – з їх сильними сторонами і слабкостями, болючими точками, травмами, – зазначає в анотації про художника Наталія Маценко. – Розглядає проблеми цілісності і гармонії, конфлікту і деструкції, окреслення власної зони впливу і зони комфорту. Подібно до того, як тіло може водночас символізувати беззахисність і силу, художник вибудовує свої композиції на контрастах, що посилюють напругу живописного танцю, поєднує монохром із кольорами теплої тілесності, гострі кути двовимірних площині із м’якими і плавними об’ємами, рвучкий рух об’єктів з застиглою порожнечою тла”.
“Для нього осягання аплікативності речей у світі і людській свідомості не менш важливе, ніж промальовування тих чи інших видимих нюансів реальності, – коментує експозицію артдиректор «Дзиги» Влодко Кауфман. – І до найменшої деталі у своїх роботах він підходить справді дуже відповідально. Маємо у Львові насправді багато людей, які добре малюють Але Юрій Коваль – хороший приклад саме думаючого художника. Бо не просто добре малює, а досліджує. А це вже до снаги одиницям”.
Фото Ярини Коваль
Це може бути черговий вкид ворога, щоб посіяти паніку