Фото: LMN
Отець Андрій Дуда з Княжого храму святого Миколая у Львові з початку війни служить капеланом на передовій. Часто їздить туди і з допомогою як волонтер. Говоримо з отцем про настрої хлопців перед другим туром виборів президента.
Зустрічаємося за день до виїзду священика у прифронтову зону. На зустріч отець запізнюється на півгодини.
“Ремонтував автомобіль, бо їхатиму з передачами на схід, треба, аби був в нормі. Багато справ в останній день. Аби чого не забути. Готуємо домашні смаколики, це, напевне, те, чого там хлопцям найбільше бракує”, – говорить.
На вашу думку, армія сьогодні забезпечена?
Технічного обладнання не бракує – ні амуніції, ні харчування, ні одягу. Все це на досить високому рівні. І якраз з роками я бачу, як це все змінюється. Як зараз укомплектований воїн, десантник – цей напрямок відпрацьований нормально. Потреба може є в запчастинах до автомобілів. Волонтери часто передають на передову машини, зазвичай не нові, іноземного виробництва. Вони ламаються.
Деякі військові, які зараз на сході, бояться опинитися у розстрільному списку.
Часто спілкуюся там з людьми, які приймають важливі рішення. Вони розуміють величезні ризики для себе. Ми говоримо, жартуємо, але ці жарти не все смішні. Кажу: хлопці, повернетесь і вас будуть з квітами зустрічати. А вони: «Ага, або світять нам гулаги і Гаага!» Все залежить від того, як наші діти будуть вчити історію і чи правильно її вчитимуть.
Суспільство дуже довго йшло до того, аби повернути солдату статус воїна. Не так, як до 2014 року було, коли ми не розуміли, що таке командир розвідки. Ще за два роки до війни військовиків збирали і казали, що армію треба розпускати, бо ми мирна країна. Зараз звання військовослужбовця підняли. Бути військовим стало престижно. І це треба зберегти, бо туди пішли найкращі люди, і вони мають залишитися в історії, їх мають шанувати.
А може бути якось інакше?
Курс може помінятися дуже швидко. Маємо вже такий досвід. Наша держава є надзвичайно хибка, і якщо її зараз розвернути на 180 градусів від курсу в ЄС знову в бік Росії, нашого ворога, можемо її втратити. Військові і волонтери будуть у списках ворогів. Маю інформацію, що ФСБ вже збирає на нас дані. І тут дуже шкода, що наші люди ще поки витають в рожевих окулярах. Не розуміють, що за їхні спонтанні вибори доведеться надто дорого комусь платити.
Для вас результати першого туру були неочікувані?
Ці вибори – як холодний душ, думав, що суспільство міркує, а тут, як вірус якийсь. Є речі, які збивають з ніг. Мені здається, що зараз діє якась потужна машина, яка впливає на кожного.
На якомусь етапі я зрозумів, що вся щоденна праця в якийсь момент, може бути перекреслена. У людей чомусь все зупинилося перед своїм носом. Шкурний інтерес переміг все. Мені дивно, у моєму товаристві були люди, які завжди долучалися допомогою, коли я просив як волонтер. Хтось більше помагав, хтось менше, але ми завжди діяли в один кулак. А в останній місяць людям, як пороблено. Відвернулися через свою політичну позицію. А мені незручно просити.
Що так боліло суспільство, що ми отримали такий результат?
Люди не хочуть дякувати. А тим, хто не хоче дякувати, важко йти по житті. Часто, ті, хто кричать, що мало зроблено, зазвичай самі нічого не робили. Бо якби брались за якусь серйозну роботу, розуміли би наскільки це важко.
Всі кричать про корупцію. Але в самого суспільства немає правової свідомості. У нас корумповані всі – від двірника до міністра. І зараз ми тільки вчилися помаленьку виходити з того.
Ми маємо можливість критикувати владу. Багато думають, що це нам так дано, але якщо вникати в нашу історію, то можна побачити, що то далеко не так. Це велике досягнення – могти вільно говорити, висловлювати свою думку, ставити пости у соцмережах. І тобі ніхто не передзвонить у двері, за це ніхто не заломлює руки, не відправляє в СІЗО. Кожен вважає, що це демократія. Але демократія – це відповідальність громадянина, а не вседозволеність.
Є досягнення, які ми просто не хочемо розуміти. А зараз безвідповідально роблячи свій вибір, просто не бачимо, як від нас може відійти Україна.
Можливо, є багато запитань до влади? Скажімо, чому досі для госпіталів волонтери збирають найнеобхідніше?
Хлопці у госпіталях, ті, які пройшли війну, точно не є покинуті. Але, коли йде мова про серйозне лікування, – гроші потрібні у великих розмірах і їх часто не вистачає. І для сім’ї потрібна підтримка.
Мав нещодавно розмову з батьками, чий син загинув на війні. Йому посмертно присвоїли нагороду за мужність 3 ступеня. Питав, чи щось потрібно. Батьки подякували, сказали, що держава повністю забезпечила. У розмові десь також зачепили з ними тему виборів, сказали, що не стануть перед ворогом на коліна і не зганблять чесне ім’я свого сина.
Нещодавно ви видали СD-диск із поетичними читаннями творів Тараса Шевченка. Всі отримані гроші передасьте на лікування бійців, які побували в полоні, на потреби армії. Все ж таки грошей бракує?
Є, напевне, якісь прогалини, але здебільшого такі питання на місцях кадри вирішують, тому треба звертатися і питати їх.
Людина має бути зосереджена на тому, що вона може зробити, як допомогти. Якщо міняти середовище довкола себе, все змінюватиметься і дальше від тебе, поступово. Будуть і пеленки, і памперси. І там, де держава не допрацьовує, треба звертати на це увагу, не просто поговорити десь собі на кухні. Люди, які тим займаються, мають відповідати. Але треба звертатися, писати скарги і справа з місця зрушиться. Багато залежить від людей на місцях, в частині від командира. Але у нас зазвичай винен Президент.
У моїй волонтерській роботі можна звернутися до однієї багатої людини і вона вирішить твоє питання. А можна, і тут важливо, йти іншим шляхом, більше працювати, піти в одну школу, другу. Кількість дає більше, ніж одна людина. Так, цьому одному багатому чоловікові хлопці би подякували. Але спілкування з різними людьми, спільна допомога важлива для воїна. Хтось передасть каву, хтось спече печиво, дитинка одна чи друга підпише відкритку своїми руками. Потім ми влаштовуємо зустрічі тих солдат із дітьми. І тут йде якраз той контакт між ними. Це та сатисфакція. Діти бачать, що вони долучаються до боротьби і воїни бачать це. Це дуже важливо. Такий закон обіймів власне і формує громадянське суспільство.
Все починається з тої дитинки. Ті діти, які впродовж 5 років підтримували воїнів, вони ніколи в майбутньому не будуть голосувати проти України.
Чому молодь, на очах якої відбувався Майдан, здебільшого голосувала за Зеленського?
Багато молоді підтримали і курс нинішнього Президента. Той, хто на своєму місці і реалізовує себе, ніколи не буде голосувати проти України. Вони бачать трохи далі. А от з тими старшими людьми, особливо, які на сході і просякнуті цим смородом інформаційної брехні, їх потрібно змінювати. Вектор вірний. Але медійної підтримки нема. Проблема, що люди не хочуть слухати, вони чують тільки себе. За таких умов їм можна цілі томи написати і розказувати ночі та дні без упину. Але це толку не дасть.
Чому так багато військових у першому турі не підтримали Порошенка?
Там на фронті є кілька ліній розмежувань. Основне джерело інформації для більшості – це телевізор. Часто вони і до волонтерів звертаються, аби знати більше. Основний канал, який тягне на передовій, це 1+1. Треба зауважити, що за Зеленського все ж більше голосували у прифронтовій зоні, у самій же «сірій» багато таки підтримували чинного Президента.
Вірите, що суспільство зміниться?
Впевнений, що пройде якийсь місяць-два після виборів і люди скажуть: «Боже, що ми творили». Але і в цьому також є Господнє провидіння, адже все, від чого ми не помираємо, робить нас сильнішими.
За матеріалами LMN.